Важко уявити собі сучасну людину, яка живе поза суспільством. Кожному хочеться бути затребуваним, почутим, зрозумілим. Які б матеріальні блага не манили людину, все-таки найвищою цінністю залишається визнання суспільством його потрібності. Коли втрачається відчуття корисності та потрібності своєї праці, будь то навчання, фізичної або інтелектуальної діяльності, людина втрачає сенс життя. Відчувати себе впевненим і значущим допомагає родина. Здавалося б, такий маленький замкнутий колектив, а яку основоположну роль він відіграє в долі кожної людини. Саме сім’я формує ті цінності, які визначають майбутнє людини. Саме сім’я вселяє впевненість, що ти не самотній, що в тебе вистачить сил і терпіння для вирішення будь-яких проблем. Саме сім’я виховує ставлення до суспільства, до країни, в якій ти живеш. Що додає сили сім’ї, що допомагає вистояти у важкій життєвій ситуації, підставити плече кожному члену своєї родини? Звичайно, впевненість у завтрашньому дні, переконаність у тому, що шлях, обраний країною вірний, а сім’я – є основа для розвитку і процвітання. Якщо кожна окрема людина відчуває причетність до долі своєї Батьківщини, то встановлюється тісний і незримий зв’язок, який сприяє процвітанню і благополуччю країни. Зв’язок цей має бути обопільним. Кожна людина повинна відчувати підтримку своєї сім’ї з боку держави, але й країна повинна бути впевнена, що її громадяни живуть в оточенні міцної та надійної сім’ї, яка завжди буде опорою в будь-яких починаннях.Політика моєї країни щодо сім’ї сьогодні дає мені всі підстави з упевненістю дивитися в завтрашній день. Турбота держави про дітей, про багатодітні сім’ї, про молодих батьків, про пенсіонерів і про багато іншого, переконують у тому, що соціальні програми в нашій країні сьогодні є пріоритетними напрямками по відношенню до багатьох інших напрямків державної діяльності. Але навіть не тільки це вселяє впевненість у завтрашньому дні. Адже майбутнє моєї сім’ї залежить не тільки від матеріального благополуччя, а багато в чому і від сприятливого клімату в суспільстві. Впевненість у завтрашньому дні моєї сім’ї безпосередньо залежить від становища України у світовій політиці, від того які цінності вона буде захищати і виховувати у своїх громадянах.
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!