Скласти план до цього текссту "Мамині паляниці" Адміни це не контрольна робота
Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку,
підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну
приповідку: “Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!”. Незабаром кімната
освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи
голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум’я лизало своїм язиком челюсті.
Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні
руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто
вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в’язким, як гума, і вже важко
було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й
годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу,
щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий
дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося
кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона
витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й,
перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину.
Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це
так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.
Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг
за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок,
змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто
паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче
в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши
виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі;
потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.
Мамині руки – це найтепліші, найніжніші руки на землі. Так я думаю про руки своєї мами. Мабуть, кожна дитина буде за мною згодна. Всі люблять своїх матерів, а я свою люблю найбільше.
Моя мама – найкраща мама у світі. І її руки випромінюють добро та світло. Колись вони сповивали мене і гойдали. А потім допомагали робити перші кроки. Вони заспокоювали мене, коли щось не виходило. Потім мамині руки перший раз збирали мені портфелика до школи. Мама тримала мене за руку, коли вела у перший клас.
Коли я хворію, мама обов’язково пригорне мене до себе, приголубить. Вона робить мені гарячий цілющий чай, приносить ліки. Ії ніжні руки, мабуть, вміють лікувати, і скоро я вже одужую.
Мамині руки трудящі, вони не знають спокою. Ці руки дуже рідко відпочивають. З ранку до вечора вони трудяться: на роботі, вдома. Своїми добрими руками мама готує нашій родині смачні сніданок, обід та вечерю. Вона турбується про нас не тільки словом, але й справами. Я навіть знаю слова з пісні, що присвячені маминим рукам: «Мамині руки - колиска моя. Хліб у долонях, що сонцем сія».
Ми не завжди цінуємо все, що для нас робить мама. Часом ми не слухаємося її, погано себе поводимо, або забуваємо подякувати за її турботу. Але дар від маминих рук – найдорожчий у світі. І про це потрібно пам’ятати. Дуже важливо віддячувати мамі за ласку її добрих рук. Можна до й по господарству, власноруч змайструвати для неї подарунок, принести їй якісь солодощі. Можна навіть просто підійти та поцілувати її теплі руки. І сказати слова подяки.
Двісті шістдесят п'ятьДвохсот шістдесяти п'ятиДвомстам шістдесяти п'ятиДвісті шістдесят п'ятьДвомастами шістдесятьма п'ятьмаПро двохстах шістдесяти п'яти.
124
Сто двадцять чотири
Сто двадцяти чотирьох
Ста двадцяти чотирьом
Сто давдцять чотири
Ста двадцятьми чотирма
на ста двадцяти чотирьох
488
Чотириста вісімдесят вісім
Чотириста вісімдесят восьми (вісьмох)
Чотириста вісімдесят восьми (вісьмом)
Чотириста вісімдесят вісім (вісьмох)
Чотириста вісімдесят вісьма (вісьмома)
(на) чотирьохсот вісімдесят восьми (вісьмох)
314
триста чотирнадцятьтрьохсот чотирнадцятитрьомстам чотирнадцятитриста чотирнадцятьтрьомастами чотирнадцятьмапро трьохстах чотирнадцяти