Заходило сонце. Легенький вітерець, ще не літній, а скоріше весняний, приємно лоскотав обличчя. Стоячи на ґанку, озираюся навколо.
Начебто літо ще не настало, але у повітрі стоїть тихе передчуття спеки. Десь неподалік закувала зозуля, а он у молодій зеленій траві вовтузяться шпаки. На клумбах, оточених свіжовибіленим бордюром, починають розкривати чарівні бутони тюльпани, півники, тя інші весняні красені. Майже безхмарне сьогодні небо потроху вкривається багрянцем.
Потроху холодає, під одяг пробирається морозець і щипає шкіру. Я поспішаю повернутися додому. Перед самими дверима кидаю прощальний погляд на весняний пейзаж. Сонцу вже спустилося за обрій. Небо тьмяніє. На землю спускається вечір.
Що таке щастя? На це питання, мабуть, немає, та й не може бути однозначної відповіді. Адже для кожної людини щастя своє, а сам зміст цього поняття змінюється протягом життя. Спочатку для дитини щастя - це усмішка матері, її голос. Потім щастя - це перший крок, це радість від власних успіхів; потім щастя - це досягнення поставленої мети. А взагалі, я гадаю, що найщасливіші в світі - діти. Вони радіють усьому, що бачать навколо: батькам, сонцю, квітам. Буває, живе людина і нібито все в неї є: гроші, влада, машина, але чогось їй все-таки не вистачає. Може, щастя? Значить, щастя - це не матеріальна цінність. А що ж тоді? От, наприклад, головний герой новели «Цвіт щастя» повірив маминим словам і поплив шукати вночі квітку шастя. Але не знайшов, тільки застудився. Хоча на все життя зрозумів, що щастя - це не квітка, його не можна зірвати, спіймати, втримати! Можливо, щастя - це якийсь стан душі. Адже ми буваємо щасливі, коли одержимо найвищу оцінку або переможемо паралельний клас у футбольному матчі. А інколи маємо змогу половше поспати і кажемо: «Яке щастя!» Щастя - це посмішка мами і простягнута рука друга. Щастя - це моя родина, мої друзі, моє успішне навчання. Я щасливий, що є люди, які мені люблять і яких люблю я. Щастя для мене - це гарний настрій, добре проведена година, хвилина, навіть мить.
Заходило сонце. Легенький вітерець, ще не літній, а скоріше весняний, приємно лоскотав обличчя. Стоячи на ґанку, озираюся навколо.
Начебто літо ще не настало, але у повітрі стоїть тихе передчуття спеки. Десь неподалік закувала зозуля, а он у молодій зеленій траві вовтузяться шпаки. На клумбах, оточених свіжовибіленим бордюром, починають розкривати чарівні бутони тюльпани, півники, тя інші весняні красені. Майже безхмарне сьогодні небо потроху вкривається багрянцем.
Потроху холодає, під одяг пробирається морозець і щипає шкіру. Я поспішаю повернутися додому. Перед самими дверима кидаю прощальний погляд на весняний пейзаж. Сонцу вже спустилося за обрій. Небо тьмяніє. На землю спускається вечір.
Що таке щастя? На це питання, мабуть, немає, та й не може бути однозначної відповіді. Адже для кожної людини щастя своє, а сам зміст цього поняття змінюється протягом життя. Спочатку для дитини щастя - це усмішка матері, її голос. Потім щастя - це перший крок, це радість від власних успіхів; потім щастя - це досягнення поставленої мети. А взагалі, я гадаю, що найщасливіші в світі - діти. Вони радіють усьому, що бачать навколо: батькам, сонцю, квітам. Буває, живе людина і нібито все в неї є: гроші, влада, машина, але чогось їй все-таки не вистачає. Може, щастя? Значить, щастя - це не матеріальна цінність. А що ж тоді? От, наприклад, головний герой новели «Цвіт щастя» повірив маминим словам і поплив шукати вночі квітку шастя. Але не знайшов, тільки застудився. Хоча на все життя зрозумів, що щастя - це не квітка, його не можна зірвати, спіймати, втримати! Можливо, щастя - це якийсь стан душі. Адже ми буваємо щасливі, коли одержимо найвищу оцінку або переможемо паралельний клас у футбольному матчі. А інколи маємо змогу половше поспати і кажемо: «Яке щастя!» Щастя - це посмішка мами і простягнута рука друга. Щастя - це моя родина, мої друзі, моє успішне навчання. Я щасливий, що є люди, які мені люблять і яких люблю я. Щастя для мене - це гарний настрій, добре проведена година, хвилина, навіть мить.