Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії. Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині. У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках: Під гаєм в'ється річенька, Мов скло вона блистить. Долиною зеленою, Кудись вона біжить. Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні. В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця: Сопілочка калинова, ясенове денце Не сопілка тото грає, а любкове серце. Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них. Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом. Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим: Вернися, синку, додомоньку, Змию, зчешу головоньку. А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Українська мова сьогодні існує в новому вимірі. Україна здобула незалежність. Наша мова розвивається абсолютно вільно, без перешкод. Якщо ще кілька десятиліть тому мова українського народу потребувала захисту й навіть порятунку, то сьогодні вона вимагає від нас дещо іншого. Насамперед, повноти існування, повноти втілення, повноти буття.
Щоб мова тобі підкорялась, треба просто любити її. Повірте, що мові досить нашої любові, аби бути знаряддям добра, віри, щастя. І кожна людина повинна зробити свій вибір на користь прогресу, добробуту, взаєморозуміння.
Що ж саме я можу зробити для рідної мови? Одне знаю точно: вона потрібна мені. Багато слів можна нагромадити, пояснюючи ясні, зрозумілі положення. Та хотілося б перейти до діла.
Щоб процвітала рідна мова, треба користуватися українською не лише в побутовому спілкуванні, а й усюди, де взагалі є потреба в мовленні. Писати треба теж лише українською, не кажучи вже про читання. Дуже багато може також дати глибоке вивчення закономірностей нашої мови. Адже уважне читання лише однієї сторінки прози Пантелеймона Куліша або Івана Багряного дає більшу користь, ніж “присутність відсутності” на уроках української мови. Зараз проводиться чимало акцій, у тому числі молодіжних, де багато дискутують на популярну зараз мовну тему. Я згоден з тими, хто проводить такі акції. Нехай лише до кожного з дискутуючих буде застосовано правило: говорити треба правильною українською мовою, без надмірностей, русизмів і такого іншого, чого в нашій мові й так досить. Ми повинні врятувати українську мову від деяких політиків та невігласів, які калічать і принижують її.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Щоб мова тобі підкорялась, треба просто любити її. Повірте, що мові досить нашої любові, аби бути знаряддям добра, віри, щастя. І кожна людина повинна зробити свій вибір на користь прогресу, добробуту, взаєморозуміння.
Що ж саме я можу зробити для рідної мови? Одне знаю точно: вона потрібна мені. Багато слів можна нагромадити, пояснюючи ясні, зрозумілі положення. Та хотілося б перейти до діла.
Щоб процвітала рідна мова, треба користуватися українською не лише в побутовому спілкуванні, а й усюди, де взагалі є потреба в мовленні. Писати треба теж лише українською, не кажучи вже про читання. Дуже багато може також дати глибоке вивчення закономірностей нашої мови. Адже уважне читання лише однієї сторінки прози Пантелеймона Куліша або Івана Багряного дає більшу користь, ніж “присутність відсутності” на уроках української мови. Зараз проводиться чимало акцій, у тому числі молодіжних, де багато дискутують на популярну зараз мовну тему. Я згоден з тими, хто проводить такі акції. Нехай лише до кожного з дискутуючих буде застосовано правило: говорити треба правильною українською мовою, без надмірностей, русизмів і такого іншого, чого в нашій мові й так досить. Ми повинні врятувати українську мову від деяких політиків та невігласів, які калічать і принижують її.