1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже́, ані́ж, втім, зате́, мо́вби, на́чеб, на́чебто, немо́в, немо́вби, немо́вбито, нена́че, нена́чебто, ні́би, ні́бито, ніж, о́тже, ото́ж, приті́м, прито́му, причі́м, причо́му, проте́, се́бто, то́бто, це́бто, щоб, якби́, якщо́; також слова: або́що, то́що.
Увага. Сполучники зате́, проте́, щоб, якби́, якщо́, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не підлягають. Пор.:
Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.
Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.:
Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, кали б я не приїхав?
Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із часткою бита займенника що за до контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.:
Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання!
Якщо хочеш, до тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.
2. Окремо пишуться:
а)Сполучники з частками б, би, ж, же: або́ ж, адже́ ж, але́ ж, а я́к же, бо ж, коли́ б, коли́ б то, о́тже ж, хоча́ б, хо́ч би.
б)Складені сполучники: дарма́ що, для то́го щоб, за́мість то́го щоб, з ти́м щоб, з то́го ча́су як, незважа́ючи (невважа́ючи) на те що, пі́сля то́го як, при цьо́му, та й, та́к що, тимча́сом як, тому́ що, у мі́ру то́го як, че́рез те що й под.
3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.
Вихід друком першої збірки Тараса Шевченка "Кобзар" 18 квітня 1840 року був знаменною подією не лише в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Відразу після появи збірки його поетичні твори з'являються й на сторінках літературно-художніх альманахів і збірників, підсилюючи те величезне враження, яке справив на українське суспільство "Кобзар".
Саме альманахи – неперіодичні збірники широкого змісту, упорядковані здебільшого за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою – починають дедалі більше відігравати конструктивну роль у формуванні суспільної свідомості в період становлення нової української літератури. Структурно альманахи містили твори різних авторів, спочатку поезії, оповідання, нариси, а згодом і статті наукового, публіцистичного та літературно-критичного характеру. Такі альманахи являли собою окремі номери журналів, що видавалися одноразово, щорічно або ж час від часу. Їх поява і значне поширення в українській літературі були зумовлені майже повною відсутністю періодичної преси. Деякі з них за популярністю і ступенем поширення в певні періоди випереджають газети і журнали, перебувають на провідних позиціях як у журналістському, так і в літературному процесі. Це "Украинский альманах", який є першим таким збірником і виданий 1831 року Ізмаїлом Срезневським та Іваном Розковшенком у Харкові, "Украинский сборник" (Кн. 1 – 2, 1838–1841), заснований також Ізмаїлом Срезневським, "Русалка Дністровая", виданий 1837 року в Будапешті учасниками "Руської трійці" Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, "Сніп", виданий стараннями Олександра Корсуна у Харкові 1841 року та ін.
Були надзвичайно помітними й привертають значну увагу літературознавців і критиків ті українські альманахи, що містили твори Тараса Шевченка та побачили світ за його підтримки. Їх поява не мала системного характеру, і здебільшого була зумовлена суб'єктивними чинниками, ініціативою та невсипучою енергією окремих культурних діячів. За життя автора його твори виходили в альманахах "Ластівка", "Молодик", "Хата".
Відповідь: А
Пояснення:
1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже́, ані́ж, втім, зате́, мо́вби, на́чеб, на́чебто, немо́в, немо́вби, немо́вбито, нена́че, нена́чебто, ні́би, ні́бито, ніж, о́тже, ото́ж, приті́м, прито́му, причі́м, причо́му, проте́, се́бто, то́бто, це́бто, щоб, якби́, якщо́; також слова: або́що, то́що.
Увага. Сполучники зате́, проте́, щоб, якби́, якщо́, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не підлягають. Пор.:
Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.
Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.:
Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, кали б я не приїхав?
Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із часткою бита займенника що за до контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.:
Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання!
Якщо хочеш, до тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.
2. Окремо пишуться:
а)Сполучники з частками б, би, ж, же: або́ ж, адже́ ж, але́ ж, а я́к же, бо ж, коли́ б, коли́ б то, о́тже ж, хоча́ б, хо́ч би.
б)Складені сполучники: дарма́ що, для то́го щоб, за́мість то́го щоб, з ти́м щоб, з то́го ча́су як, незважа́ючи (невважа́ючи) на те що, пі́сля то́го як, при цьо́му, та й, та́к що, тимча́сом як, тому́ що, у мі́ру то́го як, че́рез те що й под.
3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.
Вихід друком першої збірки Тараса Шевченка "Кобзар" 18 квітня 1840 року був знаменною подією не лише в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Відразу після появи збірки його поетичні твори з'являються й на сторінках літературно-художніх альманахів і збірників, підсилюючи те величезне враження, яке справив на українське суспільство "Кобзар".
Саме альманахи – неперіодичні збірники широкого змісту, упорядковані здебільшого за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою – починають дедалі більше відігравати конструктивну роль у формуванні суспільної свідомості в період становлення нової української літератури. Структурно альманахи містили твори різних авторів, спочатку поезії, оповідання, нариси, а згодом і статті наукового, публіцистичного та літературно-критичного характеру. Такі альманахи являли собою окремі номери журналів, що видавалися одноразово, щорічно або ж час від часу. Їх поява і значне поширення в українській літературі були зумовлені майже повною відсутністю періодичної преси. Деякі з них за популярністю і ступенем поширення в певні періоди випереджають газети і журнали, перебувають на провідних позиціях як у журналістському, так і в літературному процесі. Це "Украинский альманах", який є першим таким збірником і виданий 1831 року Ізмаїлом Срезневським та Іваном Розковшенком у Харкові, "Украинский сборник" (Кн. 1 – 2, 1838–1841), заснований також Ізмаїлом Срезневським, "Русалка Дністровая", виданий 1837 року в Будапешті учасниками "Руської трійці" Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, "Сніп", виданий стараннями Олександра Корсуна у Харкові 1841 року та ін.
Були надзвичайно помітними й привертають значну увагу літературознавців і критиків ті українські альманахи, що містили твори Тараса Шевченка та побачили світ за його підтримки. Їх поява не мала системного характеру, і здебільшого була зумовлена суб'єктивними чинниками, ініціативою та невсипучою енергією окремих культурних діячів. За життя автора його твори виходили в альманахах "Ластівка", "Молодик", "Хата".