Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.
Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.
У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.
Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.
Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.
Жила собі бабуся, на останньому поверсі будинку.Внук одного разу привіз папугу, він завжди щось привозив із Африки.Бабусина кімната нагадувала чудернатьсякий музей.Коли ж у квартирі з'явився блакитний папуга, тоді вона ніби забула про все.Годинами вона сиділа у папуги, роздивлялась пір'я папуги гала як папуга їсть, як читсить пір'ячко та як крутить голівкою.Папуга любив дивитися у вікно на парк ) Бабуся вирішила навчити папугу говорити, хоч їй говорили, що говорять лише білі какаду.Вона сиділа цілими днями розмовляючи з ним.А ось уранці папуга заговорив, бабуся як раз підмітала підлогу .-І навіщо воно тобі здалося, підмітати, краще б дала мені зерняток.Бабуся дуже зраділа, що птах заговорив.-Та це ж феномен! - сказала бабуся.Тепер папуга з нею розмовляв, розказував про Африку і бабуся багато чого знала на своєму віку.Так вони і жили разом весело і безжурно.
Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.
Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.
У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.
Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.
Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.