Я вважаю, що не можна переступати межу моральності заради успіху. Яка б не була життєва ситуація, ми не повинні йти на компроміс із власним сумлінням та чинити речі, що завдають іншим людям шкоду.
По-перше, якщо людина починає боротися з власною совістю та моральними принципами, а темна сторона її характеру отримує верх, вона деградує як особистість. Цей аргумент добре ілюструє життєва історія персонажа Сави з соціально-психологічної повісті Ольги Кобилянської «Земля». Нехтуючи власним сумлінням, Сава дійшов до братовбивства заради матеріальних статків.
По-друге, часто буває так, що сама людина, зробивши щось погане заради вигоди, потім не може насолоджуватись здобутим, а якщо вчинок дуже підлий, то ще й кається все життя. Яскравим прикладом цього може слугувати історія моєї знайомої. Намагаючись отримати підвищення на роботі, вона непомітно стерла всю інформацію на комп’ютері свого начальника. Через це в нього розпочались великі проблеми, а потім виявилось, що він єдиний годувальник великої сім’ї. Начальника не звільнили, але моя знайома так мучилася докорами сумління, що це погіршило її працездатність, а внаслідок цього й якість роботи.
Отже, ніколи не варто кривити душею, навіть заради успіху. Це може призвести до повної деградації особистості. Тим паче, що совість може не дати людині спокійно жити далі, навіть якщо вона поборола її в хвилину слабкості.
Життя вимагає від нас вчинків. Без них неможливо розвиватись, рухатись до мети, самовдосконалюватись та перемагати. Але тут постає питання, якими саме вчинками ми намагаємося забезпечити свої поставлені цілі? Чи завжди вони є виправданими? Є такий гарний вислів «Переможців не судять». Справді, переможці постають перед іншими героями, що змогли зробити те, на що інші не наважувались. Але, на мою думку, ця позиція має зворотню сторону.
Дуже часто у боротьбі за перемогу, навіть під якимись , наприклад, визвольницькими гаслами, людина ризикує «загратися» в героя, ставлячи своє життя та долі оточуючих під загрозу. У ім’я благородних ідей та переконань Тарас Бульба з повісті Гоголя вбиває свого сина. Хіба він герой-патріот? Як а мене, ні, він нещасна людина з трагічною долею.
Часто найстрашніші вчинки люди творять, прикриваючись благими гаслами. Ні в якому разі не слід забувати, що найголовніше у житті – залишатися людиною. Ми не називаємо героями солдатів німецької армії, з якими воювали наші діди у Другій Світовій війні, та навіть серед них – серед ворогів-окупантів – були такі, що таємно годували наших жінок та дітей, не даючи їм вмерти від голоду. Ніхто не може вважатися героєм, якщо на його совісті є хоча б одна зламана доля або життя. Обставини життя часто змушують поступитися своїми інтересами та навіть у цю скрутну мить треба пам’ятати, що людяність має залишатися найвищою цінністю. ЇЇ складові – мужність, благородство та честь – роблять людину героєм в очах інших, навіть якщо вона фактично є переможеною стороною.
Я вважаю, що не можна переступати межу моральності заради успіху. Яка б не була життєва ситуація, ми не повинні йти на компроміс із власним сумлінням та чинити речі, що завдають іншим людям шкоду.
По-перше, якщо людина починає боротися з власною совістю та моральними принципами, а темна сторона її характеру отримує верх, вона деградує як особистість. Цей аргумент добре ілюструє життєва історія персонажа Сави з соціально-психологічної повісті Ольги Кобилянської «Земля». Нехтуючи власним сумлінням, Сава дійшов до братовбивства заради матеріальних статків.
По-друге, часто буває так, що сама людина, зробивши щось погане заради вигоди, потім не може насолоджуватись здобутим, а якщо вчинок дуже підлий, то ще й кається все життя. Яскравим прикладом цього може слугувати історія моєї знайомої. Намагаючись отримати підвищення на роботі, вона непомітно стерла всю інформацію на комп’ютері свого начальника. Через це в нього розпочались великі проблеми, а потім виявилось, що він єдиний годувальник великої сім’ї. Начальника не звільнили, але моя знайома так мучилася докорами сумління, що це погіршило її працездатність, а внаслідок цього й якість роботи.
Отже, ніколи не варто кривити душею, навіть заради успіху. Це може призвести до повної деградації особистості. Тим паче, що совість може не дати людині спокійно жити далі, навіть якщо вона поборола її в хвилину слабкості.
Життя вимагає від нас вчинків. Без них неможливо розвиватись, рухатись до мети, самовдосконалюватись та перемагати. Але тут постає питання, якими саме вчинками ми намагаємося забезпечити свої поставлені цілі? Чи завжди вони є виправданими? Є такий гарний вислів «Переможців не судять». Справді, переможці постають перед іншими героями, що змогли зробити те, на що інші не наважувались. Але, на мою думку, ця позиція має зворотню сторону.
Дуже часто у боротьбі за перемогу, навіть під якимись , наприклад, визвольницькими гаслами, людина ризикує «загратися» в героя, ставлячи своє життя та долі оточуючих під загрозу. У ім’я благородних ідей та переконань Тарас Бульба з повісті Гоголя вбиває свого сина. Хіба він герой-патріот? Як а мене, ні, він нещасна людина з трагічною долею.
Часто найстрашніші вчинки люди творять, прикриваючись благими гаслами. Ні в якому разі не слід забувати, що найголовніше у житті – залишатися людиною. Ми не називаємо героями солдатів німецької армії, з якими воювали наші діди у Другій Світовій війні, та навіть серед них – серед ворогів-окупантів – були такі, що таємно годували наших жінок та дітей, не даючи їм вмерти від голоду. Ніхто не може вважатися героєм, якщо на його совісті є хоча б одна зламана доля або життя. Обставини життя часто змушують поступитися своїми інтересами та навіть у цю скрутну мить треба пам’ятати, що людяність має залишатися найвищою цінністю. ЇЇ складові – мужність, благородство та честь – роблять людину героєм в очах інших, навіть якщо вона фактично є переможеною стороною.