СКЛАСТИ ТЕЗИ ТЕКСТУ: Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.
Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.
Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».
Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським)
творіть від поданих дієслів усі можливі форми дієприкметників, складіть з ними словосполучення. Поясніть б творення дієприкметників.
Підписати, укласти, проголосити гати, завершувати, обміркувати, зобразити, обрати, підтвердити, контролювати, за терпіти, призначити, вкрити, стояти.
Объяснение:
творіть від поданих дієслів усі можливі форми дієприкметників, складіть з ними словосполучення. Поясніть б творення дієприкметників.
Підписати, укласти, проголосити гати, завершувати, обміркувати, зобразити, обрати, підтвердити, контролювати, за терпіти, призначити, вкрити, стояти.
Объяснение:
Посеред кімнати — дубовий старовинний стіл. Він квадратовий, а столішни-ця викладена мозаїкою з елементів, зроблених із дерев різних порід. Стіл спирається на масивні ніжки. Проміж них — дерев’яні поперечки. Коли я була зовсім маленькою, я полюбляла на них сидіти. А ще у прабабці є диван. Як же не присісти на прохолодну шкіру старого дивана! У нього висока спинка із дзеркалом, полички, на яких стоять кумедні порцелянові слоники. По боках дивана — товсті шкіряні валики. Вони замінюють подушки. Я не стану описувати ані етажерку з книжками, яка стоїть між диваном і буфетом, ані шифоньєр, що розмістився у правому кутку кімнати, між вхідними дверима нком. А ось телевізор у прабабці сучасний. Від цього подарунка моїх батьків вона не відмовилася