СКЛАСТИ ТЕЗИ ТЕКСТУ: Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.
Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.
Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».
Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським)
- Привіт,дуже дякую за поздоровлення. Та нічого страшного,ти не дуже вже й запізнився.Проходь до зали,всі вже за столом.
- Дякую тобі за твою ласку. Запевняю, що у наступний раз я не запізнюсь.
- Це буде дуже добре, адже ми тебе трішки зачекались, але без тебе нічого не починали. Скажу по секрету, щоб тебе не мучила совість: ти не один запізнився, та й до того ж ми на вказану годину все ще не приготували.
- Ахах, величезне дякую за таку таємницю
- А тепер пішли до гостей, вже зачекалися.
Дорогий Дід Мороз!
Цей лист пише тобі .. .Я цілий рік чекав зиму,щоб зустрітися з тобою.Вже так холодно на вулиці стало,так що я сподіваюсь що ти не розтанеш,доречі новій рік на носу,в мене розпочалися зимові канікули.Я проводжу час з друзями на вулиці:катаюся на санях з гори,хожу на ковзанку,граюся в сніжки..Так це дуже цікаво,я не в тебе жодного подарунка крім твого приїзду до мене!Ні,не тільки на Новий Рік а й зараз!Я приготував для тебе молоко з печивом та морозивом,підемо з моїми друзями на прогулянку,навчу тебе кататися на ковзанці,мої батьки не проти (але я довго вмовляв їх щоб ти пробув зі мною всього лише дві неділі)
Знаю..в тебе багато справ, я надіюся що ти прочитав мого листа і з радістю прийняв моє за
Чекаю на тебе!
Адреса:..
Каміну в нас нажаль нема,дзвони в дзвоник!