Ти стоїш перед ним, позаді тебе, видно просторе поле, за яким ледь помітні вогні села на небі зовсім не багато зірок, тільки видно місяць, який десь над горизонтом. Перед тобою великий густий ліс, ти майже нічого в ньому не бачиш, тільки де-не-де чути шорох, страх починає заполоняти твоє тіло, тоді ти ще більше починаєш у все вслухатись й бачити небачене, починаєш тремніти з середини... ти робиш крок, інший, і ти вже знаходишся в самій гущі ліса, все навкруги ніби завмирає, ти починаєш йти, шепіт листя в тебе під ногами перебиває всі інші звуки, хоча ти інколи зупиняєшся щоб вслухатись в те що коїться навкруги, ти чуєш кожен звук, ти ніби живеш ним в ту хвилю, ти чуєш птахів, скрип дерев, чуєш шелест листя, чи інколи впаде десь гілка з дерева, а ще те село, собак в ньому які лають, крики людей... ти відчуваєш життя, ти весь в ньому... починаєш рухатись далі, на землі ти майже нічого не бачиш, тільки стовбури дерев, які з`являються перед тобою, ти йдеш, йдеш, місяць вже майже на горизонті, стає де-далі темніше, серце починає ще більше колотитись, тобі здається що ти вже далеко не в цьому світі в якому був ще днем, ти вже весь ніби десь в кращому місці, де ти відчуваєш не якесь фальшиве щастя, а ти відчуваєш його чистоту й щирість... Інколи на дорозі зустрічаються якісь непролазні деревцята, ти починаєш шукати вихід, неможеш знайти його, інколи з кущів може вистрибнути якась тваринка, яка ще більше тебе налякає, страх вже повністю охопив тебе... ти зупиняєшся щоб відпочити на якомусь пеньку... і тут чуєш якийсь шелест, але цей шелест вже незвичайний, на такий як були попередні, ти вслухаєшся в нього й він тобі розповідає про якусь тваринку яка рухається потроху... але тваринка, відчутно що, якась невелика... наближаєстья в туди щоб поглянути, й на відкритому місці, де попадають останні, на цю ніч, промені місяця ти бачиш їжачка, саме такого як бачив в дитинстві в мультиках, на його колючках різне листя, й він почувши тебе зупинився, скрутився колобком й завмер, тут ти ніби вже втрачаєш голову ти бачиш таку красу, що тільки в казках таке бачив до цього моменту, тобі хочеться закричати від щастя... ти весь майже підпригуючи, з переповненими почуттями, ніби-то страху, чи щастя, чи ще чогось там, навіть незнаючи чого, ти йдеш далі... тут ти зустрічаєш якесь невелике озерце, яке живе вже в цьому лісі багато-багато років, присівши біля нього, ти бачиш в ньому місяць на горизонті, якщо довго дивитись то навтіь можна опрокинутись від того що тобі здасться що ти висиш вверх ногами... от тут, біля цього озера, прямо б і заснув би... й навіть нехочеться нікуди йти, нікуди нехочеться повертатись... хочеться насолоджуватись кожною хвилиною цього щастя яке живе, а ми його навіть не помічаємо... ти продовжуєш дивитись на воду, слухаєш, як десь пролетить сова, або пробіжить тваринка, й ти просто щасливий, знаєш що далі, живучи в цьому світі ти завжди знатимеш що є не тільки погане, а й є просто казкове :)
Зайшло за обрій сонце. Птахи не співають. Тендітна квіточка закрила свою жовтеньку серединку. Тихо... Десь дуже далеко чути сову. Все заснуло не пробудним сном.
Десь дуже далеко чути сову. Все заснуло не пробудним сном.