видатний російський письменник а. п. чехов висловлював головні ознаки вихованих людей: завжди ввічливі, поважають людську особистість, не брешуть навіть у дрібницях, м’які, поступливі,не метушливі, якщо мають талант, то поважають його. але навіть не ці
риси мою увагу, на мене справили враження подальші рядки: «тут потрібна безперервна денна й нічна праця, вічне читання, штудіювання, воля… тут є цінною кожна година».
саме таким рисам в моєму характері намагались виховати у мене батьки. вони виховували в мені ввічливість, акуратність, чесність. важко було б, не маючи основ поведінки, не розуміючи, як правильно себе потрібно вести у той чи іншій ситуації починати жити у нашому світі, який сповнений змін і суперечливостей. нас починали вчити ще с самого дитинства: казки, батьки, вихователі. але, як виявляється найважливішою є власна праця щодня над собою, над своєю поведінкою, над своїми помилками. не стільки важко контролювати себе, свою поведінку,за законами народної моралі, скільки неприємно бачити, коли ці закони сміло перекреслюються деякими сучасними явищами.
з одного боку нам кажуть про високу мету та чистоту ідеалів, а з другого – ми бачимо зовсім інше з екранів телевізорів та просто поряд на вулиці. не залишають байдужими душі і серця герої творів шевченка, довженка,українки, костенко, а просто поруч бачиш байдужість та грубість.
як зробити так, щоб твоє місце в суспільстві було вірно знайдено, щоб не розгубитися у будь який ситуації. я думаю, що тут на повинна прийти вихованість, яка у всі часи цінується і шанується в народі. тільки завдяки їй можливо здобути довіру і повагу людей. тільки вона може підказати вихід із складної ситуації. вихованість спроможна підтримати гідність людини у часи випробування. і тільки так можливо поважати себе і відчувати повагу інших людей до себе.
особисто я так і розумію значення вихованості у житті кожної людини. не вистачить і декількох аркушів, щоб перелікувати усі ознаки вихованості у сучасному розумінні. бо кожен твій вчинок свідчить про ступінь вихованості. перебігаючи дорогу в забороненому місці, ти не звертаєш уваги на водія. десь ти гримнув дверима, не подивившись на того, хто йшов слідом за тобою. не звернув уваги, не допоміг малюку, який упав поряд з тобою. ввечері вдома, не відреагував на мамине прохання. з одного боку начебто і байдуже, але з іншого на душі якось не затишно. це докоряє твоє підсвідоме виховання, твоє сумління, твоя позабута культура.
ці наведені приклади мені не властиві, адже мені навіть неприємна сама думка про такі вчинки. я стараюся поважати культуру у всіх її проявах. мене вразили слова академіка лихачова про те, що єдина відміна людини від тварини в тому, що в людському суспільстві є культура. ці слова примусили мене замислитися і над власною культурою і над культурою нашого суспільства.
насамперед справжня культура, вихованість – це не тільки ерудиція, правила етикету, бездоганний вигляд, це перш за все, коли ти не можеш, не вмієш поступати по іншому, коли культура у тебе в підсвідомості, у кожній клітині твого тіла. і не важливо один ти, чи серед людей, вихованість завжди повинна бути поряд. починаючи з культури, яку ти виховуєш у своїй родині, ти з часом переносиш і на усе суспільство.
в наш час дуже потрібні молоді сили, виховані патріоти нашої держави, які зуміли б зробити усе на розквіт нового вихованого, культурного суспільства. але для цього потрібна «безперервна праця» і усвідомлення «цінності кожної хвилини».
видатний російський письменник а. п. чехов висловлював головні ознаки вихованих людей: завжди ввічливі, поважають людську особистість, не брешуть навіть у дрібницях, м’які, поступливі,не метушливі, якщо мають талант, то поважають його. але навіть не ці
риси мою увагу, на мене справили враження подальші рядки: «тут потрібна безперервна денна й нічна праця, вічне читання, штудіювання, воля… тут є цінною кожна година».
саме таким рисам в моєму характері намагались виховати у мене батьки. вони виховували в мені ввічливість, акуратність, чесність. важко було б, не маючи основ поведінки, не розуміючи, як правильно себе потрібно вести у той чи іншій ситуації починати жити у нашому світі, який сповнений змін і суперечливостей. нас починали вчити ще с самого дитинства: казки, батьки, вихователі. але, як виявляється найважливішою є власна праця щодня над собою, над своєю поведінкою, над своїми помилками. не стільки важко контролювати себе, свою поведінку,за законами народної моралі, скільки неприємно бачити, коли ці закони сміло перекреслюються деякими сучасними явищами.
з одного боку нам кажуть про високу мету та чистоту ідеалів, а з другого – ми бачимо зовсім інше з екранів телевізорів та просто поряд на вулиці. не залишають байдужими душі і серця герої творів шевченка, довженка,українки, костенко, а просто поруч бачиш байдужість та грубість.
як зробити так, щоб твоє місце в суспільстві було вірно знайдено, щоб не розгубитися у будь який ситуації. я думаю, що тут на повинна прийти вихованість, яка у всі часи цінується і шанується в народі. тільки завдяки їй можливо здобути довіру і повагу людей. тільки вона може підказати вихід із складної ситуації. вихованість спроможна підтримати гідність людини у часи випробування. і тільки так можливо поважати себе і відчувати повагу інших людей до себе.
особисто я так і розумію значення вихованості у житті кожної людини. не вистачить і декількох аркушів, щоб перелікувати усі ознаки вихованості у сучасному розумінні. бо кожен твій вчинок свідчить про ступінь вихованості. перебігаючи дорогу в забороненому місці, ти не звертаєш уваги на водія. десь ти гримнув дверима, не подивившись на того, хто йшов слідом за тобою. не звернув уваги, не допоміг малюку, який упав поряд з тобою. ввечері вдома, не відреагував на мамине прохання. з одного боку начебто і байдуже, але з іншого на душі якось не затишно. це докоряє твоє підсвідоме виховання, твоє сумління, твоя позабута культура.
ці наведені приклади мені не властиві, адже мені навіть неприємна сама думка про такі вчинки. я стараюся поважати культуру у всіх її проявах. мене вразили слова академіка лихачова про те, що єдина відміна людини від тварини в тому, що в людському суспільстві є культура. ці слова примусили мене замислитися і над власною культурою і над культурою нашого суспільства.
насамперед справжня культура, вихованість – це не тільки ерудиція, правила етикету, бездоганний вигляд, це перш за все, коли ти не можеш, не вмієш поступати по іншому, коли культура у тебе в підсвідомості, у кожній клітині твого тіла. і не важливо один ти, чи серед людей, вихованість завжди повинна бути поряд. починаючи з культури, яку ти виховуєш у своїй родині, ти з часом переносиш і на усе суспільство.
в наш час дуже потрібні молоді сили, виховані патріоти нашої держави, які зуміли б зробити усе на розквіт нового вихованого, культурного суспільства. але для цього потрібна «безперервна праця» і усвідомлення «цінності кожної хвилини».