Скласти важкий план до тексту:
ШАНУЙ ОДЕЖИНУ. А ЛЮДИ - ТЕБЕ (одяг) - УКРАЇНСЬКИЙ ПОБУТ
В усі часи оберегом для людини був одяг. Він прикривав не лише від холоду, а й від недоброго ока.
Раніше вишивалися комір сорочки, низ і манжети рукавів. Таким чином, вишивка ніби обрамляла тіло людини й захищала її від зла. Це ж стосується головного убору: для дівчат вінок, жінок — хустка, очіпок, намітка. За давніх часів люди уявляли світ у трьох вимірах. Верхній світ — небесний, світ богів. І головний убір ставав наче посередником між людиною та вищим світом.
Відомо, що зображення кола — це магічний знак, оберіг, символ сонця. Начільну пов'язку — стрічку, що служила оберегом і символізувала сонячний диск, дівчата носили з найдавніших часів.
Оберегом від зла був віночок, що плели дівчата. У повному українському вінку було дванадцять квітів, кожна з яких була символом: безсмертник — символ здоров'я, деревій — нескореності, барвінок — життя та безсмертя людської душі, цвіт вишні та яблуні — символ материнської відданості, любисток та волошка — вірності в коханні, ромашка — дівочої чистоти та цноти, ружа, мальва та півонія — віри, надії та любові, хміль (вусики) — гнучкості та розуму.
До віночка в'язали кольорові стрічки. Посередині світло-коричнева стрічка — символ землі-матінки, зліва та справа дві жовті — символ сонця, світло-зелена й темна — символи живої природи, краси та юності, далі йдуть синя та блакитна — символи неба й води; потім з одного боку оранжева — символ хлібу, з іншого фіолетова — символ розуму, малино-
ва — символ щирості та рожева — символ багатства; по краях вінка в'язали білі стрічки — символ чистоти, на лівій внизу вишивали сонце, на правій — місяць.
Вінок недаремно є одним з основних образів, що фігурують у зразках народної творчості. З ним дівчата ворожили, пускаючи його за водою й т. ін. Він був постійним атрибутом святкового одягу, особливо це стосується весілля.
Як уже зазначалося, магічним знаком-оберегом ще задовго до християнства був хрест. Він уважався символом чотирьох сторін світу — сходу, заходу, півночі та півдня. Намагаючись захистити себе з усіх боків від зла, хвороб, нечистої сили, наносили знак хреста на денце капелюха (на Поділлі), вишивали на крисах (на Львівщині).
А дівчата пришивали до гільця вовняні кульки спереду, ззаду та з обох боків, що теж служило знаком хреста та оберігало з чотирьох боків.
Оберегом був у давнину і пасок. Про це свідчить обряд „зв'язування пояса“ для хлопчиків, які досягли трьох років. Недаремно ж дуже часто зустрічаємо й у Біблії нагадування Ісуса своїм учням, щоб „рамена їхні були підперезані“.
А про людину, яка поводиться не так, як слід, негідно, у народі кажуть: „Він зовсім розперізався“.
ДЯКУЮ)
Відповідь:
10. Повертаючись додому, пішов дощ.
Провівши аналіз ґрунту, зроблено висновок: більше його поливати.
11. Солодкі пахощі акацій, настояних на сонці, пливуть у повітрі злегка ,
паморочать голову й викликають у душі трепетний смуток.
У гущавині ,що заплела круті київські прибережні схили, не вгаваючи
співають ,заливаючись солодким щебетом, солов'ї.
Заходить блакитна ніч ясними мерехтливими зорями, гаптуючи
небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах.
Пояснення: 10. краще сказати розпочався; якісь ці речення такі неповноцінні, я б взагалі їх перебудував.
У квартирі на 5 поверсі, жила Ніна Степанівна - мудра жінка літнього віку. Онук прийшов до своєї бабусі після уроків. Уроків було чимало, тому Андрійко зголоднів.
-Бабусю, привіт! Як у тебе справи?
-О, Андрійчику, привіт. Все чудово. Читаю нову книжку, - говорила бабуся -,ти напевно зголоднів, іди поїж, на столі обід.
-Дякую бабусю.
Тим часом, бабуся сиділа і читала свою улюблену книгу "Майстер і Маргарита". Ця книжка так захоплювала Ніну Степанівну,що вона зачитувалася. Одного разу Ніна Степанівна читаючи, повернулася до телевізора, подивилася новини і десь поклала свої окуляри, що вона загубила їх. Вона звернулася до Андрійка.
-Андрійко,ходи сюди
-Так бабусю
-Онуче, до знайти мені мої окуляри, а то я дуже хочу прочитати книжку,-казала бабуся,-перелазила усю хату і ніде не найшла..
-Добре,зараз почнемо.
Андрійко почав шукати очки. Він був справжній професіональним пошуковцем. Через 30 хвилин пошуків, окуляри знайшлися - у шафі.
-Бабусю,ось твої окуляри - у шафі!
-Любчику,дякую тобі!
Після цього, бабуся з онуком, дочитували книгу "Майстер і Маргарита", яка закінчилася вічним покоєм Майстра і Маргарити.