а) складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних разом:електросилови́й (електроси́ла),залізобето́нний (залізобето́н),лісостепови́й (лісостеп),м’ясозаготіве́льний (м’ясозаготі́вля),радіофізи́чний (радіофізика), самохі́дний(самохід), теплообмі́нний (теплоо́бмін),чорнозе́мний (чорно́зем);
б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгодженого з ним прикметника: загальноосві́тній(зага́льна осві́та), легкоатлети́чний(легка́ атле́тика), мовностильовий(мо́вний стиль), народногоспода́рський(наро́дне господа́рство),народнопоети́чний (наро́дна пое́зія),первіснообщи́нний (перві́сна общи́на),правобере́жний (пра́вий бе́рег),сільськогоспода́рський (сільське́господа́рство), східнослов’я́нський (схі́дні слов’я́ни);
в) складні прикметники з другою віддієслівною частиною: волелю́бний, деревообро́бний, карколо́мний, машинобудівни́й.
Примітка. Прикметники з другою префіксальною віддієслівною частиною пишемо через дефіс: ванта́жно-розванта́жувальний, контро́льно-вимі́рювальний;
г) складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник:важкохво́рий, внутрішньозаводськи́й, загальнодержа́вний; так само й ті, в яких другим складником є дієприкметник:вищезга́даний, нижчепідпи́саний, новоутво́рений, свіжозру́баний, алетро́хи ви́ще зазна́чений (параграф), бо є пояснювальне слово.
Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, здебільшого зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолю́тно сухи́й, ві́льно конверто́ваний, діаметра́льно протиле́жний, послідо́вно миролю́бний, рі́зко окре́слений, суспі́льно кори́сний, суспі́льно необхі́дний, хімі́чно зв’я́заний.
Примітка 2. У складних термінах прислівник — компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишемо разом із цим прикметником:видовженотупоконі́чний, короткогрушоподі́бний, округлояйцеподі́бний;
ґ) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне змістове навантаження передає останній прикметник, а попередні лише звужують, уточнюють його. Такі прикметники здебільшого мають термінологічне значення:вузькодіале́ктне (мовне явище),грудочеревна́ (перепона),давньоверхньоніме́цька (мова),двовуглеки́слий (газ), лінгвостилісти́чні(особливості); також — глухоніми́й, сліпоглухоніми́й;
д) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерхо́вий, семиразо́вий, стовідсотко́вий, стото́нний, двохсотдвадцятип’ятирі́чний, але 225-рі́чний;
е) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової);поперечношліфува́льний (поперечний шліфувальний верстат).
2. Через дефіс пишемо:
а) складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних із дефісом:ві́це-президе́нтський (ві́це-президе́нт),ди́зель-мото́рний (ди́зель-мото́р), соція́л-демократи́чний (соція́л-демокра́т),у́нтер-офіце́рський (у́нтер-офіце́р), член-кореспонде́нтський (член-кореспонде́нт).
Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворено від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставимо:Москва́-ріка́ — москворі́цький;
б) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: агра́рно-сирови́нний, держа́вно-монополісти́чний, електро́нно-обчи́слювальний, культу́рно-техні́чний, лісопи́льно-стру́гальний, ма́сово-політи́чний, мо́вно-літерату́рний, навча́льно-виховни́й, науко́во-техні́чний, озе́рно-лісови́й, пло́ско-опу́клий, постача́льно-збутови́й, свердли́льно-довба́льний, суспі́льно-політи́чний, столя́рно-механі́чний; а також узвичаєні: всесві́тньо-істори́чний, літерату́рно-мисте́цький, наро́дно-ви́звольний, підзо́листо-боло́тний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з’єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і:агра́рний і сирови́нний, навча́льний івиховни́й тощо;
в) складні прикметники, першу частину яких закінчують -ико (-іко, -їко):геро́їко-романти́чний, істори́ко-культу́рний, меха́ніко-математи́чний, полі́тико-економі́чний, фі́зико-географі́чний;
г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-:військо́во-морськи́й, військо́во-спорти́вний, воє́нно-істори́чний, воє́нно-стратегі́чний.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.
Разом пишемо:
а) складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних разом:електросилови́й (електроси́ла),залізобето́нний (залізобето́н),лісостепови́й (лісостеп),м’ясозаготіве́льний (м’ясозаготі́вля),радіофізи́чний (радіофізика), самохі́дний(самохід), теплообмі́нний (теплоо́бмін),чорнозе́мний (чорно́зем);
б) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгодженого з ним прикметника: загальноосві́тній(зага́льна осві́та), легкоатлети́чний(легка́ атле́тика), мовностильовий(мо́вний стиль), народногоспода́рський(наро́дне господа́рство),народнопоети́чний (наро́дна пое́зія),первіснообщи́нний (перві́сна общи́на),правобере́жний (пра́вий бе́рег),сільськогоспода́рський (сільське́господа́рство), східнослов’я́нський (схі́дні слов’я́ни);
в) складні прикметники з другою віддієслівною частиною: волелю́бний, деревообро́бний, карколо́мний, машинобудівни́й.
Примітка. Прикметники з другою префіксальною віддієслівною частиною пишемо через дефіс: ванта́жно-розванта́жувальний, контро́льно-вимі́рювальний;
г) складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник:важкохво́рий, внутрішньозаводськи́й, загальнодержа́вний; так само й ті, в яких другим складником є дієприкметник:вищезга́даний, нижчепідпи́саний, новоутво́рений, свіжозру́баний, алетро́хи ви́ще зазна́чений (параграф), бо є пояснювальне слово.
Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, здебільшого зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолю́тно сухи́й, ві́льно конверто́ваний, діаметра́льно протиле́жний, послідо́вно миролю́бний, рі́зко окре́слений, суспі́льно кори́сний, суспі́льно необхі́дний, хімі́чно зв’я́заний.
Примітка 2. У складних термінах прислівник — компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишемо разом із цим прикметником:видовженотупоконі́чний, короткогрушоподі́бний, округлояйцеподі́бний;
ґ) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне змістове навантаження передає останній прикметник, а попередні лише звужують, уточнюють його. Такі прикметники здебільшого мають термінологічне значення:вузькодіале́ктне (мовне явище),грудочеревна́ (перепона),давньоверхньоніме́цька (мова),двовуглеки́слий (газ), лінгвостилісти́чні(особливості); також — глухоніми́й, сліпоглухоніми́й;
д) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерхо́вий, семиразо́вий, стовідсотко́вий, стото́нний, двохсотдвадцятип’ятирі́чний, але 225-рі́чний;
е) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової);поперечношліфува́льний (поперечний шліфувальний верстат).
2. Через дефіс пишемо:
а) складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних із дефісом:ві́це-президе́нтський (ві́це-президе́нт),ди́зель-мото́рний (ди́зель-мото́р), соція́л-демократи́чний (соція́л-демокра́т),у́нтер-офіце́рський (у́нтер-офіце́р), член-кореспонде́нтський (член-кореспонде́нт).
Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворено від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставимо:Москва́-ріка́ — москворі́цький;
б) складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: агра́рно-сирови́нний, держа́вно-монополісти́чний, електро́нно-обчи́слювальний, культу́рно-техні́чний, лісопи́льно-стру́гальний, ма́сово-політи́чний, мо́вно-літерату́рний, навча́льно-виховни́й, науко́во-техні́чний, озе́рно-лісови́й, пло́ско-опу́клий, постача́льно-збутови́й, свердли́льно-довба́льний, суспі́льно-політи́чний, столя́рно-механі́чний; а також узвичаєні: всесві́тньо-істори́чний, літерату́рно-мисте́цький, наро́дно-ви́звольний, підзо́листо-боло́тний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з’єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і:агра́рний і сирови́нний, навча́льний івиховни́й тощо;
в) складні прикметники, першу частину яких закінчують -ико (-іко, -їко):геро́їко-романти́чний, істори́ко-культу́рний, меха́ніко-математи́чний, полі́тико-економі́чний, фі́зико-географі́чний;
г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-:військо́во-морськи́й, військо́во-спорти́вний, воє́нно-істори́чний, воє́нно-стратегі́чний.
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.