Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
6. Утворіть від прикметників, де можливо, форми вищого й найвищого ступенів порівняння.
Великий - більший, найбільший, якнайбільший, щонайбільший; здібний - здібніший, більш здібний, менш здібний, найздібніший, найбільш здібний, найменш здібний, якнайздібніший. щонайздібніший; малий - менший, найменший, якнайменший, щонайменший; старий - старіший, більш старий, менш старий, найстаріший, найбілш старий, найменш старий, якнайстаріший, щонайстаріший; юний - не утворює; цікавий - цікавіший, більш цікавий, менш цікавий, найцікавіший, найбільш цікавий, найменш цікавий, якнайцікавіший, щонайцікавіший; молодий - молодший, більш молодий, менш молодий, наймолодший, найбільш молодий, найменш молодий, якнаймолодший, щонаймолодший.
7. Від наведених іменників утворіть прикметники за до суфікса -ськ-.
6. Утворіть від прикметників, де можливо, форми вищого й найвищого ступенів порівняння.
гарний: гарніший, більш гарний, менш гарний, найгарніший, щонайгарніший, якнайгарніший, найбільш гарний, найменш гарний; охайний - охайніший, менш охайний, більш охайний, найохайніший, найменш охайний, найбільш охайний, якнайохайніший, щонайохайніший; незвичайний - не утворює ступенів порівняння; дешевий - дешевший, більш дешевий, менш дешевий, найдешевший, шонайдешевший, якнайдешевший, найбілш дешевий, найменш дешевий; бузковий - не утворює ступенів порівняння.
7. Від наведених іменників утворіть прикметники за до суфікса -ськ-.
Відповідь:
Пояснення:
НАГОЛОС - ДУША МОВИ*
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
Відповідь:
1. Визначте рід наведених іменників.
Шимпанзе \чол, степ \чол, какаду \чол, конферансьє \чол, попурі \сер, інкогніто \чол, пап’є-маше \сер, каре \сер, каротель \жін, Міссісіпі \жін, Нагасак \сері, Сочі \сер.
2. Розподіліть на групи за значенням іменники, які мають тільки форму однини чи множини:
множинні поняття: Окуляри, шашки, макарони, ножиці, солодощі, духи,
збірні поняття: ганчір’я, юнацтво,
назви речовин: масло, молоко,
назви почуттів: чуйність,
власні назви: Харків,
мають форми однини і множини: грак, обрізки, авто, буря, океан.
3. Запишіть наведені іменники у формі
А) родового відмінка однини:
КамЕнЮ (МАТЕРІАЛУ) - камЕнЯ (ПРЕДМЕТА) , паркУ, викладачА, стОлА і столУ, телефонА, мармурУ, кущА, кленА;
Б) родового відмінка множини:
СуддІВ, площ , статЕЙ, верстІВ, губІВ і губ, меж , сІл;
В) орудного відмінка однини:
ТушШЮ, верф'Ю, радістЮ, нехворощЮ, галузЗЮ, любов'Ю, Об'Ю;
Г) кличного відмінка однини:
ПрезидентЕ, МаріЄ, ІгорЮ, орлЕ, піснЕ, хлопЧЕ.
4. Розподіліть подані іменники за відмінами та групами
1 в. тверда: Вітчизна, стіна; мішана: миша, груша,
2 в. тверда: Сибір, Данило, село(сер.р.); м'яка: Король, в’язень, мерехтіння(сер.р.)
4 відміна: ім’я, гуся
5. З’ясуйте розряди прикметників за значенням і граматичними особливостями.
Якісні: залізна хода, залізний гомін, вікова тиша, прекрасні люди, вовчий погляд, крилатий труд, дзвінкий голос, срібні сурми, шовкові трави, молочні ниви, білосніжний пух, сріблясте море
Відносні: Залізний ключ, вовча шапка, срібна каблучка, осінній холодок, шовкові шати, молочні продукти, батьківський поріг, верболозові кущі
Присвійні: Лесин зошит, вовчі зуби, мамина пісня
6. Утворіть від прикметників, де можливо, форми вищого й найвищого ступенів порівняння.
Великий - більший, найбільший, якнайбільший, щонайбільший; здібний - здібніший, більш здібний, менш здібний, найздібніший, найбільш здібний, найменш здібний, якнайздібніший. щонайздібніший; малий - менший, найменший, якнайменший, щонайменший; старий - старіший, більш старий, менш старий, найстаріший, найбілш старий, найменш старий, якнайстаріший, щонайстаріший; юний - не утворює; цікавий - цікавіший, більш цікавий, менш цікавий, найцікавіший, найбільш цікавий, найменш цікавий, якнайцікавіший, щонайцікавіший; молодий - молодший, більш молодий, менш молодий, наймолодший, найбільш молодий, найменш молодий, якнаймолодший, щонаймолодший.
7. Від наведених іменників утворіть прикметники за до суфікса -ськ-.
РиЗЬКИЙ, ЛадоЗЬКИЙ, КазбеЦЬКИЙ, греЦЬКИЙ, КобеляЦЬКИЙ, ВоронеЗЬКИЙ, СиваСЬКИЙ, казахСЬКИЙ.
Частина 2
1. Визначте рід наведених іменників.
Сочі \СЕР, біль \чол, фойє \сер, собака \чол, дріб \чол, накип \чол, Умань \жін, путь \жін, продаж \чол, Калахар \жіні, тюль \чол, Тбілісі \сер.
2. Розподіліть на групи за значенням іменники, які мають тільки форму однини чи множини:
множина: Сіни, фінанси, консерви, тропіки, висівки, проводи, двері
однина: Буг, сміливість, сіль, пиво, Шевченко, масло, верб’я, дрімота, молодь.
вживаються в однині й множині: маля, какаду
3. Запишіть наведені іменники у формі
А) родового відмінка однини:
ДвигунА, бузкУ, деревійЮ, мОстА і мостУ, ярУ, поясА, університетУ, підручникА;
Б) родового відмінка множини:
ЛазЕнЬ, війн, Ігр, сосЕн, шабЕлЬ, ванн, днІВ, болгар;
В) орудного відмінка однини:
НенавистЮ, сілЛЮ, кіновар'Ю, мідДЮ, тінНЮ, АделЛЮ, кров'Ю, вірністЮ;
Г) кличного відмінка однини:
ПаннО, дідусЮ, друЖЕ, ОлегУ, жЕнцЮ, братЕ, ЛюбовЕ.
4. Розподіліть подані іменники за відмінами та групами
1 ВІДМІНА: пісня, Вікторія - М'ЯКА; Микита - ТВЕРДА; вежа - МІШАНА.
2 ВІДМІНА: суходіл, вітчим, дитятко - ТВЕРДА; обличчя, Гриць,край - М'ЯКА
3 відміна: вість, кість
4 ВІДМІНА: Лоша, дитя,
5. З’ясуйте розряди прикметників за значенням і граматичними особливостями.
ЯКІСНІ: залізна хода, залізний гомін, вікова тиша, прекрасні люди, вовчий погляд,крилатий труд, дзвінкий голос, срібні сурми,шовкові трави, молочні ниви,білосніжний пух, сріблясте море
ІДНОСНІ: Залізний ключ, вовча шапка,вовча шапка,осінній холодок, срібна каблучка, шовкові шати,молочні продукти, молочні ниви, батьківський поріг,верболозові кущі.
ПРИСВІЙНІ: Лесин зошит,вовчі зуби, мамина пісня
6. Утворіть від прикметників, де можливо, форми вищого й найвищого ступенів порівняння.
гарний: гарніший, більш гарний, менш гарний, найгарніший, щонайгарніший, якнайгарніший, найбільш гарний, найменш гарний; охайний - охайніший, менш охайний, більш охайний, найохайніший, найменш охайний, найбільш охайний, якнайохайніший, щонайохайніший; незвичайний - не утворює ступенів порівняння; дешевий - дешевший, більш дешевий, менш дешевий, найдешевший, шонайдешевший, якнайдешевший, найбілш дешевий, найменш дешевий; бузковий - не утворює ступенів порівняння.
7. Від наведених іменників утворіть прикметники за до суфікса -ськ-.
ЧеСЬКИЙ, волоСЬКИЙ, узбеЦЬКИЙ, ГалиЦЬКИЙ, чуваСЬКИЙ, таджиЦЬКИЙ, ПариЗЬКИЙ, СтрасбурЗЬКИЙ.
Пояснення: