Дуже люблю будь-які свята, тому що під час свят не треба йти до школи та робити уроки. Але більш за все мені подобається Новий рік.
На Новий рік ми купуємо ялинку та ставимо її у своїй квартирі в найкращому місці. Потім починаємо її прикрашати. Ми розвішуємо на ній іграшки, свічки, маленькі електричні лампочки різних кольорів, срібний дощ з металевої фольги, цукерки та паперові сніжинки.
Прикрасивши ялинку; ми починаємо готувати святковий стіл. Ми розрізаємо сир, ковбасу, огірки та кладемо на тарілки, вносимо холодець, який уже встиг добре застигнути. Батьки готують салат та печене.
Увечері ми сідаємо за стіл. Приходять гості, дітям приносять подарунки, грає музика, по телевізору Президент України виголошує святкові поздоровлення. Нарешті — 12 година. Ми відкриваємо пляшки із шампанським. Дітям наливають сік та лимонад.
Починаються танці біля ялинки.
Аж ось уже й ранок — ранок нового року. Ми виходимо на двір і починаємо грати в сніжки. Потім йдемо на прогулянку до центру міста. Там стоїть велика ялинка, навкруги безліч дітей.
Так проходить Новий рік — найкраще та найвеселіше з усіх свят.
В одному славному сибірському місті жив-був хлопчик Іванко Іванов. Хлопчик, як хлопчик, нічим від інших хлопчиків сильно не відрізнявся. Але була у нього одна нехороша звичка: любив Ванечка грати на проїжджій частині дороги, де туди сюди мчать машини.
Одного разу з Іванком сталася дуже незвичайна історія. Повертався він після прогулянки додому і раптом побачив на асфальті цікавий камінчик. Камінчик світився незвичайним світлом, то нього йшло тепло. Поклав Іванко камінчик в кишеню своєї курточки і заквапився додому. Коли Іванко зробив все уроки, то вирішив пограти з іграшками. Дістав він машини, побудував з кубиків будинки і став вигадувати, як він завтра буде грати на вулиці. Раптом хлопчик почув музику, яка була схожа на дзвін маленького дзвіночка: дзень, дзень, дзень. Озирнувся Ванечка навколо. Ні, в кімнаті нікого немає. Здогадався Іванко, що музика йде від чудесного камінчика. Витягнув хлопчик камінчик з кишені, поклав на стіл і став на нього дивитися. Яскравий, з відтінками всіх кольорів веселки світло камінчика сліпило очі. Іванко примружився і тут же побачив перед собою місто. Місто було зовсім маленький і весь різнобарвний. Будинки тут були побудовані з кубиків. Машини, схожі на іграшкові їздили по різнобарвною дорозі. Одна смуга дороги була фіолетова, інша - помаранчева. Посередині дороги була намальована вузька біла смужка. А пішохідний перехід дуже нагадував справжню зебру. Жили в цьому місті зайчики, ляльки, ведмедики і багато, багато інших іграшок.
-Здрастуй Іванко, - сказали іграшки. Ласкаво просимо до нашого міста Дорожніх знаків.
-Що Це за місто таке? - Здивувався Іванко.
І іграшки стали навперебій розповідати про своє місто, і які тут правила.
-Ніколи Не можна переходити вулицю на червоне світло, - сказав зайчик.
-Не Можна бігати і стрибати на проїжджій частині, ти будеш заважати руху, - строго сказала лялька Таня.
-Подивіться, Подивіться! Машини поступаються місцем пішоходам тому, що горить червоний сигнал світлофора! Ходімо, зебра за нас перейти дорогу! - Закричала лисичка і замахала своїм пухнастим хвостом.
Іванко побачив, як зебра привітно кивала головою. Він взяв звіряток за лапки і став переходити з ними дорогу. На іншій стороні хлопчик познайомився зі справжнім чарівником на прізвище Светофоркін. Чарівник керував усім рухом в місті. У цьому йому допомагала чарівна паличка. Вона світилася на кінці червоним світлом. Водії та пішоходи підпорядковувалися її чарівну силу. Іванко з задоволенням слухав розповіді іграшок і чарівника Светофоркіна про правила дорожнього руху. Йому розповіли, що знаки бувають різної геометричної форми і різний колір. Є знаки забороняють, а є сигнал дозволу. Пішоходи і водії повинні дружити, не порушуючи ці правила. І ще багато, багато цікавого і нового дізнався Іванко в місті Дорожніх знаків. Зовсім не хотілося йому розлучатися з добрим чарівником Светофоркіним. Але тут знову почулася музика: дзень, дзень, дзень. Іванко відкрив очі і побачив перед собою камінчик. Взяв хлопчик камінчик і побіг на вулицю, до свого друга Петі Петрову. Нехай і Петя побуває в цьому цікавому місті.
З тих пір Ванечка Іванов більше не грає на проїжджій частині дороги. А ще він вирішив стати юним помічником ДАІ. Звичайно, коли підросте.
На Новий рік ми купуємо ялинку та ставимо її у своїй квартирі в найкращому місці. Потім починаємо її прикрашати. Ми розвішуємо на ній іграшки, свічки, маленькі електричні лампочки різних кольорів, срібний дощ з металевої фольги, цукерки та паперові сніжинки.
Прикрасивши ялинку; ми починаємо готувати святковий стіл. Ми розрізаємо сир, ковбасу, огірки та кладемо на тарілки, вносимо холодець, який уже встиг добре застигнути. Батьки готують салат та печене.
Увечері ми сідаємо за стіл. Приходять гості, дітям приносять подарунки, грає музика, по телевізору Президент України виголошує святкові поздоровлення. Нарешті — 12 година. Ми відкриваємо пляшки із шампанським. Дітям наливають сік та лимонад.
Починаються танці біля ялинки.
Аж ось уже й ранок — ранок нового року. Ми виходимо на двір і починаємо грати в сніжки. Потім йдемо на прогулянку до центру міста. Там стоїть велика ялинка, навкруги безліч дітей.
Так проходить Новий рік — найкраще та найвеселіше з усіх свят.
Одного разу з Іванком сталася дуже незвичайна історія. Повертався він після прогулянки додому і раптом побачив на асфальті цікавий камінчик. Камінчик світився незвичайним світлом, то нього йшло тепло. Поклав Іванко камінчик в кишеню своєї курточки і заквапився додому. Коли Іванко зробив все уроки, то вирішив пограти з іграшками. Дістав він машини, побудував з кубиків будинки і став вигадувати, як він завтра буде грати на вулиці. Раптом хлопчик почув музику, яка була схожа на дзвін маленького дзвіночка: дзень, дзень, дзень. Озирнувся Ванечка навколо. Ні, в кімнаті нікого немає. Здогадався Іванко, що музика йде від чудесного камінчика. Витягнув хлопчик камінчик з кишені, поклав на стіл і став на нього дивитися. Яскравий, з відтінками всіх кольорів веселки світло камінчика сліпило очі. Іванко примружився і тут же побачив перед собою місто. Місто було зовсім маленький і весь різнобарвний. Будинки тут були побудовані з кубиків. Машини, схожі на іграшкові їздили по різнобарвною дорозі. Одна смуга дороги була фіолетова, інша - помаранчева. Посередині дороги була намальована вузька біла смужка. А пішохідний перехід дуже нагадував справжню зебру. Жили в цьому місті зайчики, ляльки, ведмедики і багато, багато інших іграшок.
-Здрастуй Іванко, - сказали іграшки. Ласкаво просимо до нашого міста Дорожніх знаків.
-Що Це за місто таке? - Здивувався Іванко.
І іграшки стали навперебій розповідати про своє місто, і які тут правила.
-Ніколи Не можна переходити вулицю на червоне світло, - сказав зайчик.
-Не Можна бігати і стрибати на проїжджій частині, ти будеш заважати руху, - строго сказала лялька Таня.
-Подивіться, Подивіться! Машини поступаються місцем пішоходам тому, що горить червоний сигнал світлофора! Ходімо, зебра за нас перейти дорогу! - Закричала лисичка і замахала своїм пухнастим хвостом.
Іванко побачив, як зебра привітно кивала головою. Він взяв звіряток за лапки і став переходити з ними дорогу. На іншій стороні хлопчик познайомився зі справжнім чарівником на прізвище Светофоркін. Чарівник керував усім рухом в місті. У цьому йому допомагала чарівна паличка. Вона світилася на кінці червоним світлом. Водії та пішоходи підпорядковувалися її чарівну силу. Іванко з задоволенням слухав розповіді іграшок і чарівника Светофоркіна про правила дорожнього руху. Йому розповіли, що знаки бувають різної геометричної форми і різний колір. Є знаки забороняють, а є сигнал дозволу. Пішоходи і водії повинні дружити, не порушуючи ці правила. І ще багато, багато цікавого і нового дізнався Іванко в місті Дорожніх знаків. Зовсім не хотілося йому розлучатися з добрим чарівником Светофоркіним. Але тут знову почулася музика: дзень, дзень, дзень. Іванко відкрив очі і побачив перед собою камінчик. Взяв хлопчик камінчик і побіг на вулицю, до свого друга Петі Петрову. Нехай і Петя побуває в цьому цікавому місті.
З тих пір Ванечка Іванов більше не грає на проїжджій частині дороги. А ще він вирішив стати юним помічником ДАІ. Звичайно, коли підросте.
Ось така казка.