Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий
Твір на тему "Зникає все, а рідне слово вічне" можна скласти так: Мова посідає одне з головних місць у житті суспільства. За до рідної мови ми пізнаємо світ, здобуваємо друзів, навчаємось та мислимо. Все на планеті зникає, навіть життя людське не назавжди. А мова залишається, вона - вічна. Чимало видатних майстрів слова минулих століть змогли передати нам свої думки та заповіти за до слова. Цих людей вже немає, але ми знаємо їхні слова напам'ять. Тож не цураймось рідної мови, якою нам матуся співала колискову, бережімо її та плекаймо, черпаймо з неї знання минулих поколінь. Хай живе рідне слово вічно!
Мова посідає одне з головних місць у житті суспільства. За до рідної мови ми пізнаємо світ, здобуваємо друзів, навчаємось та мислимо. Все на планеті зникає, навіть життя людське не назавжди. А мова залишається, вона - вічна.
Чимало видатних майстрів слова минулих століть змогли передати нам свої думки та заповіти за до слова. Цих людей вже немає, але ми знаємо їхні слова напам'ять. Тож не цураймось рідної мови, якою нам матуся співала колискову, бережімо її та плекаймо, черпаймо з неї знання минулих поколінь. Хай живе рідне слово вічно!