"Сонце сходить,то й ніч близенько"-казала моя бабуся колись мені,коли я була маленька і це було у неї в селі.Я завжди її любили,а ці ніжні бабусині слова завжди згадувалися у мої голові,як найкращі спогади дитинства. У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків. -Доню,час лягати спати!-промовила я -Мамо,я не хочу -Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я -Мамо,а сонечко теж рано лягає спати? -Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям. -Добре,мамо.До браніч. -До браніч,сонечко. Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.
У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків.
-Доню,час лягати спати!-промовила я
-Мамо,я не хочу
-Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я
-Мамо,а сонечко теж рано лягає спати?
-Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям.
-Добре,мамо.До браніч.
-До браніч,сонечко.
Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.
ответ: В солдатському строю Тарас Шевченко відчував себе безпорадним.
Муштра тривала упродовж двох годин. Потім було навчання, а потім знову муштра. Він був фізично та духовно виснажений.
Спливав день за днем, кожен з них повторювався, прийшла неділя.
Вранці, як завжди солдатів вивели на перевірку, поснідавши вони пішли до церкви, а потім розійшлися.
Шевченко пішов вулицею, заваленою сміттям. Вийшовши з Орська, Тарас пішов вздовж річки.
У степу не було ані птахів, ані звірів.
У розпачі він впав обличчям у траву і розривався. Шевченко звівся на ноги, погляд його став твердим.
У казармі було майже порожньо. Відчинивши шафу, він взяв кілька аркушів паперу і подався у степ.
На березі тихої Орі він написав свій перший невільницький вірш.
Объяснение: