Слово над гробом Шевченка
Немає в нас ні одного достойного проректи рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному одкрилася. А все ж ми через його маємо велике й дороге нам право — оглашати рідним українським словом сю далеку землю.
Такий поет, як Шевченко, не одним українцям рідний. Де б він не вмер на великому слов'янському мирові, чи в Сербії, чи в Болгарії, чи в Чехах, — всюди він був би між своїми. Боявся эси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже, ні! Посеред рідної великої сем'ї спочив ти одпочинком вічним. Ні в кого з українців не було такої сем'ї, як у тебе; нікого так, як тебе, на той світ не проводжали. Були в нас на Вкраїні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей із сього світу згоняти, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди святої животворящої... От за сю-то науку зібралися до тебе усіх язиків люде, як діти до рідного батька; через сю твою науку став ти всім їм рідний, і проводжають тебе на той світ з плачем і жалем великим. Дякуємо богу святому, що живемо не в такий вік, що за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня, серед столиці великої, і всею громадою складаємо йому нашу щиру дяку за його животворне слово.
Радуйся ж, Тарасе, що спочив ти не на чужині, бо немає для тебе чужини на всій слов'янщині, і не чужі люде тебе ховають, бо всяка добра і розумна душа тобі рідна. Бажав єси, Тарасе, щоб тебе поховали над Дніпром-Славутом: ти ж бо його любив і малював, і голосно Маємо в бозі надію, що й се твоє бажання виконаємо. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра, ти ж бо його ім'я з своїм ім'ям навіки з'єдночив... Ще ж ти нам зоставив один завіт, Тарасе. Ти говорив своїй непорочній музі:
Ми не лукавили з тобою,
Ми йшли, — у нас нема
Зерна неправди за собою...
Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом коли не можна буде нам, так як ти, безтрепетно святую правду глаголати: то лучче ми мовчатимем, — і нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.
Зробить аналіз твору за таким планом:
1.Визначити мету,вид та структуру промови.
2.З'ясуйте прийом вступу.
3.Встановіть б подання матеріалу та компоненти головної частини.
4.З'ясуйте прийом завершення.
5.Встановіть засоби виразності промови.
Весна дарує нам незабутні почутття та надихає на творчість .
Дніпро – третя за довжиною ріка в Європі. Довші за неї лише Волга й Дунай. Дніпро впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. Цікавою особливістю цієї ріки є те, що вона має пороги – виходи горних порід – між Запоріжжям і Дніпропетровськом. Цих порогів налічувалося десять. Саме з дніпровськими порогами пов'язані два цікаві факти. Знаходячись на шляху "з варягів у греки", пороги перешкоджали судноплавству. Коли ж важкі човни перетягали сушею, на купців нерідко нападали кочівники. Пізніше, у XVI столітті, нижче порогів було засновано славетну Запорозьку Січ – оплот нескореного українства. Проте час і людина жорстоко обійшлися з дніпровськими порогами: їх було затоплено за часів радянської влади, коли будувався Дніпрогес.
Для мене Дніпро – це ріка, яка протікає моїм рідним містом, місце відпочинку. Виходячи на крутий дніпровський берег, я завжди згадую про древню історію Славутича й милуюся його величчю і міццю.