Ми з моєю сім'єю поїхали на відпочинок. Моя мама з бабусею спекли пиріжки нам в дорогу. Ми вирішили поїхати на озеро. Тато з дідусем пішли ловити рибу, а бабуся гала за тим як ми з сестрою грали в хованки. Мама думала що вона буде готувати з риби. Ми грали з сестрою і раптом щнайшли малееького їжака. Я злякалась, а сестра віднесла його обережно до нас. Всі з цікавістю роздивлялись тваринку, але незабаром прийшли татко і дідусь з величезною рибою. Ми відпустили їжака і мама з бабусею вщялись за приготування риби. Риба була дуже смачною. Ми так захопитись іграми що не замітили як стемніло. Мені дуже сподобалось як ми провели час на озері.
Я будувесті монолог від першої особи. Я- збанкрутілий людина. У мене був свій бізнес-центр. Але в один момент, цей бізнес звалився, втім, як і вся моя жизнь. Від мене відвернулися батьки, колеги, друзі, моя родина. Я залишився ні з чим. З квартири мене вигнали зі словами: "ти не можеш забезпечувати сім'ю, такий ти нам не потрібен». Так як я не закінчив університету, у мене не було диплома. Свій бізнес мені допоміг створити один, колишній друг. Грошей залишилося зовсім не багато. Незабаром вони закінчилися, а на роботу мене ніде не брали, у мене не було трудової книжки. Раніше я завжди сподівався на свій бізнес, тепер я розумію, що даремно. Спочатку я жив у друзів, але ті теж мене виставили на вулицю. Довелося стати попрашайкой. Але, погодьтеся, що 15-40 рублів в день - мало. Мені вистачало тільки на булку хліба і воду. Тепер я зрозумів, що таке справжня бідність. Але мені не хотілося жити так до кінця свого життя. Моє життя тривала так 2 роки. Я поневірявся з одного під'їзду в інший і розумів, що все мене «любили», тільки заради грошей. Зими я переживав з працею. Одного разу, десь на початку весни, я забрів в якусь заброщенную село. Сподіваючись знайти там забутий кимось будинок, з пічкою. Та хоч і без печі, не важливо. Головне, щоб був дах над головою. Проходячи повз одінакоих будинків, я побачив похилений будиночок з відкритою коліткой. Вирішив туди зайти, думаючи, що нікого не виявлю. Постукав у вікно, і з нього здалася маленька бабуся, вона гостинно пустила мене до свого дому. І наказала мені, розповідати: хто я такий? і як опинився в цій глушині ?. Вислухавши, всю історію до кінця, вона не могла залишитися байдужою, навіть трохи поплакала і тихо шепотіла про це жорстокому світі. Це стара жінка запропонувала жити у неї, з умовою, що я буду допомагати їй по господарству і іноді виходити в місто, щоб продовать продукти домашнього виробництва. Я звичайно ж погодився. Вона мені стала як рідною матір'ю. Моїм скитаниям по життю, самотності і БІДНОСТІ прийшов кінц. Я не міг сказати, що живу в достатку, але це житло мені подобалося набагато більше, ніж чорні і брудні під'їзди. Погодьтеся, що інакше бути й не може. Я думаю, що це не по темі і взагалі повна маячня, але посмтрі, може підійде.
Ми з моєю сім'єю поїхали на відпочинок. Моя мама з бабусею спекли пиріжки нам в дорогу. Ми вирішили поїхати на озеро. Тато з дідусем пішли ловити рибу, а бабуся гала за тим як ми з сестрою грали в хованки. Мама думала що вона буде готувати з риби. Ми грали з сестрою і раптом щнайшли малееького їжака. Я злякалась, а сестра віднесла його обережно до нас. Всі з цікавістю роздивлялись тваринку, але незабаром прийшли татко і дідусь з величезною рибою. Ми відпустили їжака і мама з бабусею вщялись за приготування риби. Риба була дуже смачною. Ми так захопитись іграми що не замітили як стемніло. Мені дуже сподобалось як ми провели час на озері.
Я- збанкрутілий людина. У мене був свій бізнес-центр. Але в один момент, цей бізнес звалився, втім, як і вся моя жизнь. Від мене відвернулися батьки, колеги, друзі, моя родина. Я залишився ні з чим. З квартири мене вигнали зі словами: "ти не можеш забезпечувати сім'ю, такий ти нам не потрібен». Так як я не закінчив університету, у мене не було диплома. Свій бізнес мені допоміг створити один, колишній друг. Грошей залишилося зовсім не багато. Незабаром вони закінчилися, а на роботу мене ніде не брали, у мене не було трудової книжки. Раніше я завжди сподівався на свій бізнес, тепер я розумію, що даремно. Спочатку я жив у друзів, але ті теж мене виставили на вулицю. Довелося стати попрашайкой. Але, погодьтеся, що 15-40 рублів в день - мало. Мені вистачало тільки на булку хліба і воду. Тепер я зрозумів, що таке справжня бідність. Але мені не хотілося жити так до кінця свого життя. Моє життя тривала так 2 роки. Я поневірявся з одного під'їзду в інший і розумів, що все мене «любили», тільки заради грошей. Зими я переживав з працею. Одного разу, десь на початку весни, я забрів в якусь заброщенную село. Сподіваючись знайти там забутий кимось будинок, з пічкою. Та хоч і без печі, не важливо. Головне, щоб був дах над головою. Проходячи повз одінакоих будинків, я побачив похилений будиночок з відкритою коліткой. Вирішив туди зайти, думаючи, що нікого не виявлю. Постукав у вікно, і з нього здалася маленька бабуся, вона гостинно пустила мене до свого дому. І наказала мені, розповідати: хто я такий? і як опинився в цій глушині ?. Вислухавши, всю історію до кінця, вона не могла залишитися байдужою, навіть трохи поплакала і тихо шепотіла про це жорстокому світі. Це стара жінка запропонувала жити у неї, з умовою, що я буду допомагати їй по господарству і іноді виходити в місто, щоб продовать продукти домашнього виробництва. Я звичайно ж погодився. Вона мені стала як рідною матір'ю. Моїм скитаниям по життю, самотності і БІДНОСТІ прийшов кінц. Я не міг сказати, що живу в достатку, але це житло мені подобалося набагато більше, ніж чорні і брудні під'їзди. Погодьтеся, що інакше бути й не може.
Я думаю, що це не по темі і взагалі повна маячня, але посмтрі, може підійде.