Ось і прийшла довгоочікувана зима. Скоро кожна родина буде зустрічати самі дорогі серцю свята. З приходом зимової пори, вся природа ніби потрапляє до різдвяної казки. Вона накривається, немов, білою пуховою хустинкою. Водойми починають мерехтіти яскравим забарвленням. Здається, що на них виблискують діаманти. На деревах, з появою першого зимового снігу, з’являється біла пухнаста шапка. На вулиці стає тихо та безлюдно. Здається, що разом із природою, у зимову сплячку залягли і люди. Тільки дуже рідко, але чуються голоси та щебетання зимових пташок. Взимку, сонце майже не гріє, але, коли воно виходить із – за снігових хмар, то, здається, що все живе на світі радіє йому. Сніг, в сонячних проміннях, стає схожим на дорогоцінне каміння. Він починає виблискувати різними кольорами, наповнюючи природну однотонну буденність, яскравими, новими, веселими фарбами. І в цю мить здається, що природа починає просинатися від зимової сплячки. Але, до весни ще далеко. Так, як взимку дні коротші за ночі, то ця сонячна краса швидко минає. А на заміну їй приходить довгий похмурий та холодний вечір. З приходом ночі, стають міцнішими морози. Сніг під ногами починає скрипіти, як солдатські кирзові чоботи. В цей час всьому живому світу дуже хочеться тепла. Ось, і завірюха розігралася, закривши всіх людей і тварин по своїх домівках. Лишень, де-ні-де, на вулиці, можна побачити швидко бігучих від неї перехожих. Завірюха завжди приходить разом із заметіллю. Тому, після декількох днів керування такою парою, природу вже можна не впізнати. Дерева, немов, скелі, стоять всі покриті (від вершини до низу) суцільною сніговою ковдрою. На дорогах все вкрито білим простирадлом. Природа спить. У лісах всі стежки сховані під великий білий пухкий шар снігу. Навколо суцільна тиша. Тільки іноді чується хрускіт гілляк під ногами. Навкруги а ні тваринки, а ні пташинки. Всі зачаїлися і смиренно чекають весни.
Ось і прийшла довгоочікувана зима. Скоро кожна родина буде зустрічати самі дорогі серцю свята. З приходом зимової пори, вся природа ніби потрапляє до різдвяної казки. Вона накривається, немов, білою пуховою хустинкою. Водойми починають мерехтіти яскравим забарвленням. Здається, що на них виблискують діаманти. На деревах, з появою першого зимового снігу, з’являється біла пухнаста шапка. На вулиці стає тихо та безлюдно. Здається, що разом із природою, у зимову сплячку залягли і люди. Тільки дуже рідко, але чуються голоси та щебетання зимових пташок. Взимку, сонце майже не гріє, але, коли воно виходить із – за снігових хмар, то, здається, що все живе на світі радіє йому. Сніг, в сонячних проміннях, стає схожим на дорогоцінне каміння. Він починає виблискувати різними кольорами, наповнюючи природну однотонну буденність, яскравими, новими, веселими фарбами. І в цю мить здається, що природа починає просинатися від зимової сплячки. Але, до весни ще далеко. Так, як взимку дні коротші за ночі, то ця сонячна краса швидко минає. А на заміну їй приходить довгий похмурий та холодний вечір. З приходом ночі, стають міцнішими морози. Сніг під ногами починає скрипіти, як солдатські кирзові чоботи. В цей час всьому живому світу дуже хочеться тепла. Ось, і завірюха розігралася, закривши всіх людей і тварин по своїх домівках. Лишень, де-ні-де, на вулиці, можна побачити швидко бігучих від неї перехожих. Завірюха завжди приходить разом із заметіллю. Тому, після декількох днів керування такою парою, природу вже можна не впізнати. Дерева, немов, скелі, стоять всі покриті (від вершини до низу) суцільною сніговою ковдрою. На дорогах все вкрито білим простирадлом. Природа спить. У лісах всі стежки сховані під великий білий пухкий шар снігу. Навколо суцільна тиша. Тільки іноді чується хрускіт гілляк під ногами. Навкруги а ні тваринки, а ні пташинки. Всі зачаїлися і смиренно чекають весни.