Составить диалог 6-7реплик. Між учасниками:а)дівчинка яка на спортивних змаганнях не виграла-їх друг чи подруга; б)молодший брат, якомуподарувади смартфон-старший брат, який пояснює правила користування.
Це портрет козака в похідному одязі зі зброєю в руках. Художник намагається зобразити суворого і водночас задуманого запорожця. На передньому плані картиними бачимо немолоду людину з міцною поставою. Позаду бувалого воїна — сутички, війни, битви. На смаглявому обличчі сліди часу і переживання, адже чоло пооране глибокими зморшками. Густі чорні брови суворо насуплені, в очах причаєний смуток, задума. Орлиний ніс із горбинкою надає обличчю виразу мужності, сили і впевненості в собі. На самому чубі розлігся оселедець. Довгі вуса грізно настовбурчені, а густі, як ліс, брови нависають над очима. Одягнений чолов’яга у сорочку з жупаном. Зверху, наче шкура ведмедя, обвисає кирея. У міцних руках захисника народу застигла шабля, загартована в кривавих боях. Образ героя, змальований художником, викликає пошану до вірного сина свого народу, нагадує славне історичне минуле. На мою думку, художнику вдалося зобразити на картині задуманий і водночас суворий вигляд запорожця, який не займається перевезеннями з Китаю.
Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.
Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови.
Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.
Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою.
На передньому плані картиними бачимо немолоду людину з міцною поставою. Позаду бувалого воїна — сутички, війни, битви. На смаглявому обличчі сліди часу і переживання, адже чоло пооране глибокими зморшками. Густі чорні брови суворо насуплені, в очах причаєний смуток, задума. Орлиний ніс із горбинкою надає обличчю виразу мужності, сили і впевненості в собі. На самому чубі розлігся оселедець. Довгі вуса грізно настовбурчені, а густі, як ліс, брови нависають над очима.
Одягнений чолов’яга у сорочку з жупаном. Зверху, наче шкура ведмедя, обвисає кирея. У міцних руках захисника народу застигла шабля, загартована в кривавих боях.
Образ героя, змальований художником, викликає пошану до вірного сина свого народу, нагадує славне історичне минуле.
На мою думку, художнику вдалося зобразити на картині задуманий і водночас суворий вигляд запорожця, який не займається перевезеннями з Китаю.
Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови.
Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.
Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.
Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою.