Составить план соня
шього літа дуб був страшенно зди
вований: у гущавині його гілля ,
лася небачена досі істота – духа
жий на білочку звірок, тільки нал
маленький. мордочка гостре -
вуха великі, круглі, а хвіст до
звірок спустився на землю, набр
сухої трави і звив собі кубельце. пе.
репочив і почав полювати на слима.
ків, гусінь, комах різних. виходить, ще один захисник
з'явився, зрадів дуб.
пізніше всюдисуща сорока розповіла, що цього звірка со
нею звуть. дуб здивувався тоді незвичайній назві звірка, бо
той спав дуже мало, усе нишпорив у гіллі, на землю спускався
в пошуках їжі. і тепер, коли холоди настали, зрозумів, що
соня справді любить спати, зі свого благенького житла ще рано
восени перебралася в міцне гніздо вивільги, вкрилася, немовби
ковдрою, кількома дубовими листочками й міцно заснула. hi-
чого, до прильоту птахів прокинеться (а. давидов).
У моєму класі (кількість учнів в класі) включаючи мене. Хтось приходить, а хтось іде. Але дружній відносини розділити завжди буде нелегко. Вчителі у нас в школі досить суворі і цей факт на уроці не дає розслабитися. Зате, кожен дзвінок на перерву - це вибух позитивних емоцій. Хоч зміни не достатньо великі, але нам практично завжди вистачає часу обговорити всі шкільні події.Наш клас можна сміливо назвати дружним, оскільки практично немає принижень і образ. А після уроків з усіма домовляємось залишитися пограти у футбол або баскетбол на шкільному майданчику.Буває таке, що хтось не встиг зробити домашнє завдання. І клас завжди до з цією проблемою на перерві. І Ви не дочекаєтеся дивних поглядів і інтриг, з ким не буває.На мій погляд, заслуга згуртованості колективу належить багато в чому нашого класного керівника. Вона може покарати як батогом, так і пряником, тим самим виявляючи справедливість. Якщо хтось випадає із загальної картини класу, він докладе всіх зусиль для згладжування відносин з однокласниками. Ще одним скріпним фактором можна назвати множинні пізнавальні екскурсії організовані ним.Мій клас мені дуже симпатичний і слава богу у мене не виникає внутрішній голос на подобі "Як би не піти в школу!", Тому що розумієш скільки всього цікавого можна пропустити. Сподіваюся, так буде до закінчення школи.
Село Моринці, у якому 9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко, в минулому належало до Звенигородського повіту Київської губернії (нині - Звенигородський р-н Черкаської обл.). Залишки оборонних валів княжої доби на околиці свідчать про давність цього поселення. За часів козаччини, в XVI-XVII століттях, тут, як вважають дослідники, був козацький зимівник. Село здавна відоме як осередок чумацького та гончарського промислу. Наприкінці XVIII століття Моринці перейшли у власність фаворита Катерини II князя Потьомкіна, а пізніше -графа Енгельгардта.
Після переїзду з батьками в сусіднє село Кирилівку малий Тарйс часто гостював у Моринцях, де мешкали його дід Яким та бабуся Ме-ланка. Від них він почув багато розповідей та легенд про минуле, зокрема про гайдамаччину. У Моринцях Шевченко бував і пізніше, в роки приїзду в Україну (1843, 1845, 1859).
Як і в усіх великих селах Наддніпрянщини, посеред Моринців був просторий майдан, довкола якого розташовувалися крамниця, корчма, церква. Село мало також волость (управу), економію, громадські комори (гамазеї). Церква Івана Богослова була зруйнована більшовицькою владою в 1939 р. Проте й нині в Моринцях, як і в минулому, щорічно 9 жовтня - велике храмове свято на честь Івана Богослова. За часів Шевченка в селі діяла церковно-парафіяльна школа.
Хати і більшість господарських будівель у Моринцях були рублені (лісу тоді ще вистачало). Типова сільська оселя - хата, сіни й комора під одним дахом. Чотирисхилий солом'яний дах хати вивершувався високим дідухом (гребенем), а на рогах були «китиці» - мальовничі рельєфні уступи із солом'яних снопів. Такий добре вкритий дах міг служити десятки років. Залежно від достатку та характеру господарювання на садибі могли бути й окрема комора (надвірна), хлів, клуня, стайня, льох, обора, криниця тощо. Така приблизно садиба була й у діда Тараса - Якима Бойка. Про це свідчать дослідження, проведені в 70-х роках XX століття київськими науковцями. З них випливає, що дід Яким був поважним господарем. Куток, де він проживав, звався Бойки. Крім того, в селі були кутки Корчовози (там заготовляли корчі), Гончарівка, Шарпанівка, Попова гора тощо.
1939 р. до 125-річчя від дня народження Шевченка в селі біля школи було встановлено його погруддя роботи місцевого митця К. Терещенка. Проте в 1956 р. його зняли й замінили іншим. У селі ще й нині зберігаєть-
ся пам'ятка минулого - давня хата чумака, в якій зібрано речі домашнього вжитку та твори народного мистецтва. До 175-річчя Кобзаря на колишній садибі Бойка встановлено рублену хату - схожу на ту, в якій народився Тарас.
Нині село Моринці, в якому понад 1 000 дворів, входить до Державного історико-культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»