составить текст из этих предложений.
Мій тато їздив до
Києва. Діти вчаться у
новій школі. Настала
весна. Моя мама
працює в бібліотеці.
Моя мама працює в
лікарні. Вона — лікар.
Захворіє людина, а мама
вилікує. Я пишаюся
своєю мамою.
​

Живемо ми в селі , великому , гомілковому , у мальовничій мистевості.
 Біля села тече річка Мжа , з одного її боку - пасовища , з іншого - ліси . Село , розтягнуте вздовж річки , одним своїм краєм майже заходе в ліс .
       З раннього дитинства ми с братами ходимо до лісу , він наш вірний друг і годувальник .Влітку ягоди достигають - малина, ожина , терен , восени по гриби збираемося .Яких тільки грибів немає : рудуваті маслюки й лисички , поважні боровики . Всі вони дуже смачні , тільки треба їх правильно готувати , як наша мама.

Тема №3
Чому потрібно знати історіюЯк відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...".
Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.
Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.
І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...
Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.