Розгнівалася стара Зима : задумала все живе на землі знищити , і почала з пташок . Набридли вони їй веселим щебетом, невтомним гомоном .Дмухнула Зима холодом , зірвала листя із золотих гаїв і лісів, розкидала його по сумних дорогах . Нема куди пташкам сховатися.Почали вони збиратися невеселими зграйками , радилися перед далекою дорогою , потім здійнялися і полетіли за високі гори , за сині моря Весну шукати. Довго вони летіли над морями-океанами, вже й крильця стомилися, аж раптом бачать перед собою зелений острівець. Зраділи пташечки перепочинку, сіли на землю. Аж дивляться - йде молода гарна дівчина, вся у зеленому вбранні. Підійшла вона до них , та й питає: "Звідки летите, що шукаєте?" Розповіли їй пташки про свою біду ла вона їх та й каже : "Ви знайшли те, що шукали, я - Весна. Я вам до " Відпочили пташечки та й разом з Весною полетіли додому. Прилетіли, а там вже Зима вже майже все живе заморозила, лютує. Але юна Весна змахнула своїми руками, і на небі розійшлися хмари, виглянуло сонечко, усміхнулося. Тоді почало воно гладити своїми ніжними промінчиками Зиму, розтопило лід у її серці. Соромно стало Зимі, розплакалась вона, і весь лід довкола теж почав топитися. Ожила природа, зраділо все живе. Відступила люта Зима геть. А щасливі пташки заспівали на честь Весни свої найкращі пісні.
Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).
Довго вони летіли над морями-океанами, вже й крильця стомилися, аж раптом бачать перед собою зелений острівець. Зраділи пташечки перепочинку, сіли на землю. Аж дивляться - йде молода гарна дівчина, вся у зеленому вбранні. Підійшла вона до них , та й питає: "Звідки летите, що шукаєте?" Розповіли їй пташки про свою біду ла вона їх та й каже : "Ви знайшли те, що шукали, я - Весна. Я вам до " Відпочили пташечки та й разом з Весною полетіли додому. Прилетіли, а там вже Зима вже майже все живе заморозила, лютує. Але юна Весна змахнула своїми руками, і на небі розійшлися хмари, виглянуло сонечко, усміхнулося. Тоді почало воно гладити своїми ніжними промінчиками Зиму, розтопило лід у її серці. Соромно стало Зимі, розплакалась вона, і весь лід довкола теж почав топитися. Ожила природа, зраділо все живе. Відступила люта Зима геть. А щасливі пташки заспівали на честь Весни свої найкращі пісні.