Спів солов‘я
Синтаксичний розбір

Люба бабусю!

Пише вам онук Iванко. Я одержав вашого листа,

де ви пишете про свої життеві клопоти. Мені дуже

шкода, що можу лише зрідка з вами бачитись, що

так мало, і тільки на канікулах, допомагаю вам по

господарству. Сподіваюся, швидко настане літо, і

я приїду до вас. Гадаю, ви теж мене дуже чекаєте.

Хочу трохи розповісти про свої справи. Я

навчаюся на «відмінно». А ще відвідую спортивну

секцію, вчуся грати на гітарі. Бабусю, коли я до

вас приїду, то співатимемо наші улюблені пісні

під гітару.

На Новий рік та Pіздво ми, на жаль, до вас не

приїдемо, тому що поїдемо відпочивати

Карпати. Тож я попередньо вітаю вас із цими

чудовими святами.

Бувайте здорові, люба моя бабусенько! Ми з

татом і мамою міцно Вас обнімаємо.

Ваш онучок Iванко

Є в окремих людей особливий талант — копіювати голоси відомих артистів, співаків, а то навіть імітувати звуки поїзда, реактивного літака, плескіт води або пташиний спів... Подумалось мені про це одного квітневого дня, коли йшов я знайомою стежкою понад лісовою річечкою. А подумалося тому, що оце щойно я був присутнім на ...концерті. Почалося все з того, що над головою раптом почув стрекотання сороки. Підвів голову — ніякої сороки й близько немає. Що за дивина? Сорока закричала ще раз. Десь просто над головою, серед гілля молодого клена. Почав уважно придивлятися і побачив ...шпака. Увесь чорний, блискучий — ніби фрак одягнув. А сорочка — перламутрова, в крапочку. Пір'я так і мерехтить на грудях. Шпаку, видно, сподобалося кричати сорокою. Та так майстерно він це робив, що повзик на сусідньому дереві перебіг на другий бік стовбура, а синиці завбачливо розлетілися. Мало того, шпак занявчав кішкою. Признатися, і я був здивований такими звуками. Хтозна, чи бачив шпак, чи чув живу кішку? Може, наслухався сойки. Вона теж вміє копіювати почуті голоси, а коли потривожити її, то верещить, ніби кішка, якій наступили на хвіст. Якусь мить шпак мовчки сидів на гілці, чистив пір'я, яке й так бездоганно блищало. Ну справжній тобі артист перед виходом на естраду, який оглядає свій костюм — чи все гаразд. Шпак меланхолійно підняв голову, трохи схилив її набік — і ось уже полинули з його широко розкритого дзьоба ніжні звуки флейти. Так співає іволга. Либонь, припала до душі йому її пісня. Заспівав раз, вдруге. А потім видав такі звуки, наче хтось заплескав у долоні. Отакої! Виходить сам собі й аплодує. А що ж, по-вашому, мусить робити, коли немає слухачів? Шпак помилявся. Мені теж хотілося заплескати у долоні — подякувати майстерному пародисту. Але вчасно схаменувся. Шпак міг по-своєму зрозуміти мої емоції й полетіти геть. Мені ж хотілося дослухати до кінця його незвичайний концерт. Степан Мацюцький
Ссылка на источник: http://zorya.org.ua/detyam/opovidannya-dityam-parodist-3165.html