Самий зворушливий образ, відомий як у релігії, так у Літературі й мистецтві — образ матері, що заколисує рідне дитя. Ця картина наповнює глядача відчуттям затишку, захищеності й комфорту. Адже саме мама ще до народження піклується про дитину, тільки поруч із нею дитя перебуває в абсолютній безпеці. Тарас Григорович Шевченко писав — «Нічого кращого ні, як мати молода зі своїм дитятком малим».Вся та турбота, любов, ніжність і щира, нічим не обґрунтована прихильність, що випробовує матір до своєї дитини знайшли своє відбиття в чистих безневинні колискові. Все своє бажання бачити рідне дитя здорова, гарна, щаслива, розумним і успішним мати вкладає в невигадливі рядки, які часом досить фальшиво, без музики наспівує в сутінку рідному чаду, у ритм погойдуючи колискуКолискова пісня повинна заспокоїти дитя, тому в немудрому тексті прослизають самі м’які, ніжні речі й створення, знайомі нам усім з дитинства: мурчащий кошеня, пухнатий кролик, тиха лисичка з м’якими лапками, що гурчать голуби й маленькі ластівки; подушка, набита легким повітряним пухом і мамині руки. Ця пісенька з народження прищеплює нам любов до комфорту, учить нас тому, що таке щастяЩоб викорінити з дитини примхливість, норовливість і впертість у колискову вводять негативних персонажів — підлу хитру лисицю, страшного сірого вовка або Бабая. Така колискова вчить нас страху, адже безстрашність не завжди є чеснота, порию воно є гіршим з пороківИ хоча колискові здебільшого небагатослівні, вони несуть у собі куди більше змісту, чим інші пісні. Саме з колискових починається формування немовляти, як людини, окремої особистості. Відомо, що діти в малому віці, як губка усмоктують ту інформацію, що пропонує їм навколишній світКолискова — перший урок, що одержує дитина у своєму житті. І тільки мама може проспівати колискову такий, який вона повинна бути — наповненої теплом і турботою, любов’ю й прихильністю. Ні батько, ні сестра, ні бабуся не можуть випробовувати до дитини того пещення, що дарує своєму чаду мати. А виростаючи, ми так часто в моменти суму хочемо знову почути мамину пісню, і відчути маминої теплої руки. Мамині колискові призначені лише для одного слухача — для її дитини, і тільки мати може бути виконавцем такий немудрої, але такої важливої пісенькиНапишіть у відповіді тут
Посеред січневого льоду, крижаного вітру і снігової заметілі жила-була дівчинка, на серці в якої теж було зимно, і навіть думки її застигали від холоду. Вона би може і замерзла зовсім, якби не звичайне диво найказковішого свята у світі…
Людям властиво шукати привід для свят. І знаходять вони зазвичай щось таке дрібне, незначне, швидкоплинне,створюючи з нього не абищо – а б вберегтися від нудьги та темряви безнадії. Так-так, холодний подих зими завжди більш руйнівний для тих, в кому теплиться хоча би скалочка душевної краси та мрії – ці тонкі матерії найбільше потребують захисту та весняного сонечка. Саме тому найбільш багаті на дива саме зимові свята – вони позбавляють холоди останнього шансу вистудити людські душі…
Зелені пухнасті лапи, що пахнуть живицею, серпантин і блискітки із ароматом хвої та мандаринів, кришталевий голос дзвіночків, сяяння різдвяної зірки на маківці… Тієї самої зірки, що засліпила волхвів своєю красою,що стала вісником очікуваного дива. Дівчинка теж чекає на диво,вслуховуючись у перешіптування дзвіночків, що прикрашають гілля лісової красуні.
Якщо прислухатися до тиші, в якій сяє прикрасами різдвяна ялинка, то можна почути, як перемовляються між собою срібні кулі, золоті зірки, білокрилі янголи та пишно вбрані цукерки. Вони тішаться власним блиском і вишуканістю, розповідають одне одному про свій примхливий характер і згадують історії зі свого блискучого життя, повного насолоди та розкоші.
Сповнена емоційних переживань золотава куля, ніжиться у зірковому промінні тоненька прозора крижинка, ласкаві блискітки блакитно-сріблястого дощику оповивають зелені голочки, що мліють від тієї ніжності…. І оповідають свої історії дзвіночки.
Дінь-ділінь… Ви помітили – наша Дівчинка вже доросла. А так само, як і десять років тому, сяють її очі, коли прибирає ялинку до Різдва…
Дінь-ділінь… Вона сьогодні торкнулася блакитноокої гірлянди і засумувала куточками вуст, а смуток від її тонких пальців торкнувся сердечника найдрібнішого з нас…
Дінь-ділінь… Вона така бліда, ніби у кімнаті не вистачає кисню, і чарівна ямочка з лівої щічки щезла дуже давно, ви помітили?
Дінь-ділінь…Спати лягає сумна, прокидається засмучена – в юному організмі гостра нестача вітаміну радості – це я вам авторитетно кажу.
Дінь-ділінь… Казкова ніч багата дивами, то може… може… може хто знає, що бачить Дівчинка уві сні?
Дінь-ділінь… Хіба ти не знаєш, що підглядати сни – ще гірше, ніж чужі листи читати?
Дінь-ділінь… Давайте кожен з нас задумає бажання: що повинна бачити уві сні Дівчинка різдвяної ночі, щоби стати щасливою…
І усі дзвіночки розпочали вимріювати Дівчинці сни…
Дівчинка чула цю пісню у дитинстві, і тоді розуміла кожне слово. Та з часом це вміння-розуміння десь поділося, хоча серце від сріблястих передзвонів і досі спалахує і завмирає в очікуванні дива, яке от-от… ось зараз… обов’язково станеться. Вона знову почала вірити: станеться обов’язково, про це співали різдвяні дзвіночки…
Про щасливе кохання – іншого й не буває,
Про усміхнені очі і… душа завмирає.
Що було і що буде – в мелодійному дзвоні
Ялинкових прикрас на різдвяних долонях…
…З того часу всі дівчатка різдвяної ночі бачать яскраві, залиті сонячним світлом сни, сповнені любові, ніжності і радісного очікування дива, яке ось-ось…
До них уві сні приходить Щастя. Бо саме таке бажання загадали дзвіночки на різдвяній ялинці.
Посеред січневого льоду, крижаного вітру і снігової заметілі жила-була дівчинка, на серці в якої теж було зимно, і навіть думки її застигали від холоду. Вона би може і замерзла зовсім, якби не звичайне диво найказковішого свята у світі…
Людям властиво шукати привід для свят. І знаходять вони зазвичай щось таке дрібне, незначне, швидкоплинне,створюючи з нього не абищо – а б вберегтися від нудьги та темряви безнадії. Так-так, холодний подих зими завжди більш руйнівний для тих, в кому теплиться хоча би скалочка душевної краси та мрії – ці тонкі матерії найбільше потребують захисту та весняного сонечка. Саме тому найбільш багаті на дива саме зимові свята – вони позбавляють холоди останнього шансу вистудити людські душі…
Зелені пухнасті лапи, що пахнуть живицею, серпантин і блискітки із ароматом хвої та мандаринів, кришталевий голос дзвіночків, сяяння різдвяної зірки на маківці… Тієї самої зірки, що засліпила волхвів своєю красою,що стала вісником очікуваного дива. Дівчинка теж чекає на диво,вслуховуючись у перешіптування дзвіночків, що прикрашають гілля лісової красуні.
Якщо прислухатися до тиші, в якій сяє прикрасами різдвяна ялинка, то можна почути, як перемовляються між собою срібні кулі, золоті зірки, білокрилі янголи та пишно вбрані цукерки. Вони тішаться власним блиском і вишуканістю, розповідають одне одному про свій примхливий характер і згадують історії зі свого блискучого життя, повного насолоди та розкоші.
Сповнена емоційних переживань золотава куля, ніжиться у зірковому промінні тоненька прозора крижинка, ласкаві блискітки блакитно-сріблястого дощику оповивають зелені голочки, що мліють від тієї ніжності…. І оповідають свої історії дзвіночки.
Дінь-ділінь… Ви помітили – наша Дівчинка вже доросла. А так само, як і десять років тому, сяють її очі, коли прибирає ялинку до Різдва…
Дінь-ділінь… Вона сьогодні торкнулася блакитноокої гірлянди і засумувала куточками вуст, а смуток від її тонких пальців торкнувся сердечника найдрібнішого з нас…
Дінь-ділінь… Вона така бліда, ніби у кімнаті не вистачає кисню, і чарівна ямочка з лівої щічки щезла дуже давно, ви помітили?
Дінь-ділінь…Спати лягає сумна, прокидається засмучена – в юному організмі гостра нестача вітаміну радості – це я вам авторитетно кажу.
Дінь-ділінь… Казкова ніч багата дивами, то може… може… може хто знає, що бачить Дівчинка уві сні?
Дінь-ділінь… Хіба ти не знаєш, що підглядати сни – ще гірше, ніж чужі листи читати?
Дінь-ділінь… Давайте кожен з нас задумає бажання: що повинна бачити уві сні Дівчинка різдвяної ночі, щоби стати щасливою…
І усі дзвіночки розпочали вимріювати Дівчинці сни…
Дінь-ділінь… Дінь-ділінь… Дінь-ділінь…ділінь… ділінь… ділінь…
Дівчинка чула цю пісню у дитинстві, і тоді розуміла кожне слово. Та з часом це вміння-розуміння десь поділося, хоча серце від сріблястих передзвонів і досі спалахує і завмирає в очікуванні дива, яке от-от… ось зараз… обов’язково станеться. Вона знову почала вірити: станеться обов’язково, про це співали різдвяні дзвіночки…
Про щасливе кохання – іншого й не буває,
Про усміхнені очі і… душа завмирає.
Що було і що буде – в мелодійному дзвоні
Ялинкових прикрас на різдвяних долонях…
…З того часу всі дівчатка різдвяної ночі бачать яскраві, залиті сонячним світлом сни, сповнені любові, ніжності і радісного очікування дива, яке ось-ось…
До них уві сні приходить Щастя. Бо саме таке бажання загадали дзвіночки на різдвяній ялинці.