: Спишіть речення, поставте розділові знаки. Визначте граматичні основи, складіть схему, дайте загальну характеристику.
Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію скрізь тихо
спокійно, днина тепла й ясна. Я помічати за собою почав дивацтва особливі коли
гроза над головою я заздрю тій веселій зливі! Жити серед людей все одно що
ходити в казковому саду де навколо тебе найтонші пелюстки квітів з тремтячими
краплинами роси і треба так іти і так доторкуватися до квітів щоб не впала жодна
крапля. Надто добре він знав ту пущу знав що хоч скільки кружляй по ній рано
чи пізно викине вона тебе і опинишся ти там звідки починав мандри. Пусто серед
степу сумно й серед лісу вітри-суховії обголили його рясні віти а ранні заморозки
пожовтили та почервонили лист пташки щебетливі відлетіли у вирій.
Обернувшись назад і глянувши на небо Соломія побачила червоні як грань хмари
зразу стали зрозумілими їй і той дим що вона чула і тепло і неспокій птахів і
тікання звірів.
Це вікно заставлене різнокаліберними квітковими горшками, в котрих ростуть корисні й не дуже корисні рослини. Хлопчик пробирається в щілину між шафою та круглим столом, присунутим до підвіконня, й займає свою позицію біля вікна. За важкими шторами відкрився дивовижно дикий і занедбаний пейзаж. Тут не вистачає лише маленьких індійців або динозаврів, що хижо виглядають з тіні. Повноправні господарі підвіконня – це рослини. Алое розкинув своє м’ясисте, колюче листя. Якщо хто-небудь пораниться або захворіє, то він віддає свою соковиту, противну м’якоть на лікування.
Поряд з алое росте покручений часом каланхое. Він допомагає від нежитю. Зелений сік хрустких листків капають у ніс. Покручене стебло каланхое росте то вгору, то вниз, то вбік і тримається лише завдяки паличці, до якої прив’язане. І остання квітка що стоїть на підвіконні, осяяному сонцем, не приносить ніякої користі. Вона просто росте і раз у рік радує своїми квітами – бордовими грамофончиками. Хлопчик не знає як називається квітка, бо від неї немає ніякої користі. На зиму квітка засинає, скидаючи свої уже прив’ялі листки, і її ховають спати під ванну.
Це вікно пропускає в кімнату крізь щільні штори легкий, казковий присмерк.
Чому казковий?
Тому що казки живуть у чарівному присмерку.
Починалось бабине літо. Надворі стояла суша. Небо синіло, як літом. Сонце ходило на небі низько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вітер лише ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах вже пожовкла, але на тополях та осокорах листя зеленіє, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо. Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. (І. Нечуй-Левицький).
Рання осінь тільки-но заходить у замріяні тихі села, ступаючи по золотих стежках перших падолистів. За тинами, попід вікнами хат цвітуть айстри. Білі, червоні й сині. Лапаті жоржини горять всіма барвами осені. Синій квіт-мороз хизується своєю запізнілою красою. Він цвістиме до глибоких морозів наперекір холодам і негоді. (І. Цюпа).