Спишіть, уставляючи пропущені букви та розставляючи розділові знаки.
Варіант 7
Я дуже люблю як сп..ває бабуся. Ще ранок дихає прох..лодою від сну підводиться трава (А. Малишко). Ввеч..рі на небі сп..лахують міріади зірок а на морі стел..ться м..сячна доріжка.
Варіант 2
Вони раділи справжньому т..плу і сонцю які зм..нили все навкруги. Уся пр..рода розуміла що пр..йшла зима. На м..рському бер..зі діти зб..рали різнокольорові камінці д..росл гали за ними.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
Який багатий і різноманітний навколишній світ! Кожний новий день, кожний схід сонця — це неповторне диво, казка, краса! Хочеться без кінця дивитися на розквітлу черемху, вдихати п'янкий запах бузку, милуватися яскравою веселкою, яка виграє в небі після весняного грозового дощу...
Увесь цей казковий неповторний світ відображає в художніх образах мистецтво, даючи нам змогу захоплено слухати чарівну музику, споглядати шедеври живопису, сміятися і плакати над долею улюблених героїв, зачитуватися натхненними поетичними рядками...
У вікно заглядає жоржина
І шепоче, що літо згаса...
Вже ліхтариком світить шипшина
У любистковий мій палісад.
Теплий смуток серпневої днини
У осіннє тече забуття.
Натяглась між кущами калини
Павучкова дорога життя...
Ось така неповторна мить пізнього літа назавжди лишилася в рядках поетеси А. Солодовникової.