стислий переказ

Заходила ніч.
Німіє степ і тьмариться.
Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої
днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним
у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря.
А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною
плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним
огнем.
Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над
степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.
Ніч зайшла.
Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу
хуторець.
Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.
Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.
Серпи, коси, вози, збруя — усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки,
що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої
пашні, мало не поруч з хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.
На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються
довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу
лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.
А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.
Розкошами, красою віє над степом…
У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися
довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти
місяця понад зрошеною травою марища — тіні. Запирскало щось…
Воли. За волами виринула й стала в яру волохата постать.
На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита
підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках
— батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже
великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура
й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились,
як у сонної. Стоїть і осміхається.
Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і
виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.
Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова
пісні:
Яром, яром, пшениченька ланом,
Горою овес.
Не по правді, молодий козаче,
Зо мною живеш…
Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося.
Дівчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь
далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні.
Верби стоять непорушно. Крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі.
Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь.
Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову
зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила
очі, марить і співає.
І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не
сирота… Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії
килими, дукачі срібні… Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак
молодий. А той козак — такий хлопець, яких уже немає тепер: він у
пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того
коня горять на ногах
золоті підкови, срібні
виблискують стремена.
Сидить козак на коні
перед нею, хороший і
вільний, як вітер
степовий, а вона стоїть
перед ним засмучена та
стиха докоряє йому, що не
по правді він з нею
живе…
Тужить, розливається
голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання
про дівчину та зрадливого козака

Мій погляд, благородство являє собою стан душі людини, причому це не може бути стан, який з’являється час від часу. Благородство або є в людині, або його немає. І формується ця риса характеру з дитячих років, з’являється вона під впливом батьків, які й формують наші погляди на вчинки людей, особисте відношення до оточуючого світу і нашу поведінку. Не варто чекати благородних вчинків від дорослої людини, яка, ще будучи школярем, могла запросто принизити однокласника чи молодшого, перекласти свою провину на іншого, образити дівчинку, нагрубити людині похилого віку або відмовитися від своїх обіцянок, наданих собі та іншим. Не може стати благородною і та людина, яка до своїх батьків ставиться лише як до тих, хто повинен створювати найкращі умови для щасливого дитинства, хто повинен піклуватися, одягати, годувати і давати гроші на розваги. Від таких людей, на мою думку, ніколи не дочекаєшся благородних вчинків і безкорисної до Та й не люблять таких людей оточуючи, навіть проти те, що вони досить часто верховодять у своїх компаніях. А ось по-справжньому благородні і скромні люди найчастіше до пори до часу залишаються непоміченими серед своїх ровесників. Та приходить час, коли складаються такі обставини, у яких лише на цих людей можна покластися і саме ці люди здатні на самовіддані вчинки заради інших.

Більшість з нас полюбляють дивитися фільми та читати книжки про справжніх благородних героїв, які своїми вчинками рятують із небезпеки інших. Але нам не треба лише захоплюватися іншими, треба й самим намагатися бути чесними, мужніми і благородними у відношенні до інших, а перш за все – у відношенні до себе. Тільки тоді ми зможемо стати краще і зробимо кращим тих, хто нас оточує. Доводити те, що благородство людини визначається не походженням чи положенням, немає ніякого сенсу. Життям доведено, що в основу благородства людини, перш за все, покладено високе розуміння обов’язку і честі. Якщо б я складав кодекс благородної людини, то до нього я б надав такі поняття, як чесність, сміливість, принциповість, наполегливість і прямота. В той же час ці якості характеру благородної людини повинні доповнюватися такими рисами, як гуманність у будь-яких випадках, вміння бути вище дрібниць, вміння щадити слабких та беззахисних, готовність на самопожертву власними інтересами заради інших людей.
Гадаю, благородство – це коли людина робить добро іншим, але робить це непомітно, не виставляючи свої вчинки на показ і не прагнучи за це визнання чи нагород. Серед наших знайомих ми можемо знайти і таких, які плутають справжнє благородство з показним, роблячи зі своїх вчинків зовнішні красиву позу, хизуючись та видаючи себе занадто розумними. Такі люди боляче реагують на будь-які зауваження і сприймають їх як власну образу. Та по-справжньому благородну людини образити досить важко, бо вона спроможна визнавати свої помилки, вміє вибачатися, коли винна, і ніколи не боїться потрапити в скрутне або дурне становище заради доброї справи. Інколи поступитися власною гідністю – це значить проявити великодушність.

Я переконаний в тому, що благородні вчинки – це не обов’язково якісь подвиги заради людства у масштабі усього світу. Благородство – це і до слабкішим та старим, і поважливе ставлення до своїх батьків та до оточуючих, і культурна поведінка у громадських місцях, і ще багато-багато вчинків, які можна робити кожен день, причому робити їх можна майже непомітно для інших. Справжнє благородство невразливо для повсякденних дрібниць життя. І за всіх обставин треба залишатися чесною, непохитною, безкорисливою і благородною людиною. Особисто я сподіваюся стати чесною і благородною людиною, яка буде здатною на безкорисливі вчинки. Тим паче, що мені є з кого брати приклад.

Мій погляд, благородство являє собою стан душі людини, причому це не може бути стан, який з’являється час від часу. Благородство або є в людині, або його немає. І формується ця риса характеру з дитячих років, з’являється вона під впливом батьків, які й формують наші погляди на вчинки людей, особисте відношення до оточуючого світу і нашу поведінку. Не варто чекати благородних вчинків від дорослої людини, яка, ще будучи школярем, могла запросто принизити однокласника чи молодшого, перекласти свою провину на іншого, образити дівчинку, нагрубити людині похилого віку або відмовитися від своїх обіцянок, наданих собі та іншим. Не може стати благородною і та людина, яка до своїх батьків ставиться лише як до тих, хто повинен створювати найкращі умови для щасливого дитинства, хто повинен піклуватися, одягати, годувати і давати гроші на розваги. Від таких людей, на мою думку, ніколи не дочекаєшся благородних вчинків і безкорисної до Та й не люблять таких людей оточуючи, навіть проти те, що вони досить часто верховодять у своїх компаніях. А ось по-справжньому благородні і скромні люди найчастіше до пори до часу залишаються непоміченими серед своїх ровесників. Та приходить час, коли складаються такі обставини, у яких лише на цих людей можна покластися і саме ці люди здатні на самовіддані вчинки заради інших.

Більшість з нас полюбляють дивитися фільми та читати книжки про справжніх благородних героїв, які своїми вчинками рятують із небезпеки інших. Але нам не треба лише захоплюватися іншими, треба й самим намагатися бути чесними, мужніми і благородними у відношенні до інших, а перш за все – у відношенні до себе. Тільки тоді ми зможемо стати краще і зробимо кращим тих, хто нас оточує. Доводити те, що благородство людини визначається не походженням чи положенням, немає ніякого сенсу. Життям доведено, що в основу благородства людини, перш за все, покладено високе розуміння обов’язку і честі. Якщо б я складав кодекс благородної людини, то до нього я б надав такі поняття, як чесність, сміливість, принциповість, наполегливість і прямота. В той же час ці якості характеру благородної людини повинні доповнюватися такими рисами, як гуманність у будь-яких випадках, вміння бути вище дрібниць, вміння щадити слабких та беззахисних, готовність на самопожертву власними інтересами заради інших людей.
Гадаю, благородство – це коли людина робить добро іншим, але робить це непомітно, не виставляючи свої вчинки на показ і не прагнучи за це визнання чи нагород. Серед наших знайомих ми можемо знайти і таких, які плутають справжнє благородство з показним, роблячи зі своїх вчинків зовнішні красиву позу, хизуючись та видаючи себе занадто розумними. Такі люди боляче реагують на будь-які зауваження і сприймають їх як власну образу. Та по-справжньому благородну людини образити досить важко, бо вона спроможна визнавати свої помилки, вміє вибачатися, коли винна, і ніколи не боїться потрапити в скрутне або дурне становище заради доброї справи. Інколи поступитися власною гідністю – це значить проявити великодушність.

Я переконаний в тому, що благородні вчинки – це не обов’язково якісь подвиги заради людства у масштабі усього світу. Благородство – це і до слабкішим та старим, і поважливе ставлення до своїх батьків та до оточуючих, і культурна поведінка у громадських місцях, і ще багато-багато вчинків, які можна робити кожен день, причому робити їх можна майже непомітно для інших. Справжнє благородство невразливо для повсякденних дрібниць життя. І за всіх обставин треба залишатися чесною, непохитною, безкорисливою і благородною людиною. Особисто я сподіваюся стати чесною і благородною людиною, яка буде здатною на безкорисливі вчинки. Тим паче, що мені є з кого брати приклад.