ІСТОРІЯ КНИЖКИ
Давно-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх
робити.
«Сторінками» найдавніших книжок були камені, стіни печер, во-
яцькі щити. Писали на всьому. Бо ж не було тоді ані паперу, ані
олівців. Далі люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й
випалювали у вогні. Та хіба на глиняних сторінках-цеглинках багато
напишеш? До того ж ці книжки були важкі. Коли, скажімо, якийсь
учений збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі «книги», йому
потрібен був віз.
Із часом люди навчилися робити зручні й легкі книжки – з тон-
кої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в старо-
давньому місті Пергам, через те папір зі шкіри й назвали пергаментом.
Справжній папір, що на ньому пишуть зараз, люди навчилися
робити дві тисячі років тому. Тоді й почали в багатьох країнах писати
книжки на папері. Саме писати, бо книжки ж тоді були рукописні.
Тепер книжка всюди поруч із нами.
З абзацу випишіть всі речення у яких є однорідні члени речення.
Однорідні члени речення підкресліть відповідно до того, яку роль у реченні вони виконують: підмети, присудки, означення, додатки, обставини.
Евфемі́зм (грец. εὐφημισμός від εὔφημος — добре мовлення) — пом'якшувальні або маскувальні слова і вислови, які використовуються замість слів, котрі сприймаються як небажані, неприйнятні, вульгарні, зневажливі, ненормативна лексика, образливі або табу,[1][2] а також умовне позначення деяких власних імен.[3] Також «евфемізм» — це лексична прихована стратегія. Він може служити введенню в оману третьої особи про поганий стан речей, а також і морального саморозвантаження.[4][5] Евфемізація — це один зі зручних в сказати неправду та змінити сприйняття небажаної інформації.[6]
Олександр Пушкін - найбільший поет, який створив величезну кількість безсмертних творів і по праву займає гідне місце в світовій літературі. Його творчість охоплює аудиторію різного віку, адже писав великий майстер і для дітей, і для дорослих.
Одна з моїх улюблених казок - «Казка про царя Салтана». Мама читала мені її перед сном і я опинявся в чарівному, що зачаровує світі. Цю казку я міг слухати щовечора, вона мені зовсім не набридала. Зараз я став старшим, мені стала ближче лірика поета. Такі вірші, як «Визнання», «Бажання», «Анчар» не можуть залишити байдужим нікого.