Історія свідчить, що підвалини сучасного національного флоту були закладені ще за часів княжої доби. Уже тоді морські сили Руської держави стали могутнім важелем зовнішньої політики київських князів. Східні словʼяни мали великий досвід мореплавства та суднобудування. Особливістю суден слов’ян була їхня пристосованість до річкового та морського плавання. Це пояснюється тим, що до того як дістатись моря флот мав пройти значну відстань річковими системами. У стародавніх літописах збереглися відомості про першу військово-морську операцію молодої Київської Русі проти Візантії: похід князя Олега на Царгород у кінці червня – на початку липня 907 року. Княжий флот із 2 тисяч човнів з 80 тисячами дружинників перетнув Чорне море і взяв місто в облогу. Греки запропонували Олегу: «…не губи місто, дамо тобі данини, якої захочеш…». У результаті цього походу було укладено договір, за яким слов’янські купці отримували вагомі торговельні привілеї та пільги у Візантії.
Флот княжої доби мав таку бойову організацію: кожний човен (лодія) був самостійною бойовою одиницею, екіпаж нараховував 40 – 50 чоловік. Човни об’єднувались в загони, із яких складався флот. Чисельний склад визначався метою походу. На чолі флоту стояв князь або воєвода. Під час морського бою човни нападали на противника, намагаючись розчленувати стрій його кораблів, і били ворога по частинах. Головним тактичним прийомом був абордаж.
Морську славу Київської Русі продовжили і примножили запорозькі козаки. У нерівних боях із турецькими галерами вони часто виходили переможцями. Подвиги запорожців знайшли своє відображення в українській народній поезії, піснях, епосі. Народ славив Дмитра Вишневецького, який зумів об’єднати поодинокі козацькі групи і створити на острові Мала Хортиця Запорозьку Січ. Вишневецький мав широкі плани боротьби з турками, організовував успішні морські походи козаків.
Не менш визначною була постать Петра Конашевича-Сагайдачного. Під його проводом козаки на «чайках» здійснювали блискучі походи через Чорне море проти султанської Туреччини. У 1614 році козаки з моря вдало атакували Трапезунд, напали на Синоп та спалили весь турецький флот. У 1615 році запорожці вчинили не менш вдалий морський похід, під час якого удару зазнала столиця Оттоманської імперії – Стамбул. У 1616 році козаки на чолі з Сагайдачним здійснили ризикований напад на Кафу – головний невільницький ринок у Криму, здобули турецьку фортецю та звільнили багато українців з полону. Десятки морських походів здійснили козаки під проводом славетного кошового отамана Івана Сірка. Січове товариство любило та поважало його за мудрість і хоробрість. Таким він залишився в пам’яті нащадків.
Для походів на море козаки будували особливі човни («чайки»), довжиною до 20 м, шириною від 3 до 4 м. На цих човнах були встановлені два керма: на кормі і на носі. На кожній з «чайок» була щогла, на якій у гарну погоду і при зустрічному вітрі підіймались вітрила; у звичайний час «чайки» пересувались за до весел, для чого уздовж кожного борту сиділи від 10 до 15 веслярів. До бортів були прив’язані зв’язки очерету, які підтримували козацькі човни на поверхні води навіть у тому випадку, якщо вони наповнювались водою. Харчові запаси зберігались у бочках.
У далекий морський похід збиралось від 80 до 100 козацьких «чайок». Кожен човен був обладнаний 4-ма чи 6-ма дрібнокаліберними гарматами (фальконетами) та мав екіпаж близько 50 ‒ 70 чоловік; кожний козак мав дві рушниці і шаблю. Така ескадра являла собою грізну силу, тим паче, що козаки зазвичай нападали раптово, не даючи противнику можливості зосередити свої сили.
Скласти план та анотацію
Борис Тен — украинский советский поэт, переводчик, религиозный деятель, православный священник. Член Сюза писателей Украинской ССР. Лауреат премии имени Максима Рыльского за достижения в области художественного перевода, заслуженный деятель польской культуры.
Поет і перекладач, колишній священник Української автокефальної православної церкви, член Спілки письменників України Микола Васильович Хомичевський, більше відомий під псевдонімом Борис Тен (Борисфен – антична назва головної ріки України – Дніпра) народився 9 грудня 1897 року в старовинному українському селі Дермані на Рівненщині. Село було одним із осередків української культури. Тут був монастир, на початку XVІІ ст. заснована друкарня, пізніше діяла вчительська семінарія.
М. В. Хомичевський – інтелігент у третьому поколінні. Його бабуся Ольга Іваницька була вчителькою Дерманської сільської народної школи. У цій же школі, теж учителькою, працювала й мати – Bіpa Дормидонтівна (померла в 1929 році). По батьківській лінії він – із родини священика, але батько Василь Іванович працював і на ниві народної освіти.
Після початкової школи навчався в Клеванському духовному училищі та Волинській духовній семінарії.
В 1914 році сім’я Хомичевських переїхала до Житомира. Тут він здобув педагогічну освіту, навчаючись на гуманітарному факультеті нинішнього Житомирського державного університету імені Івана Франка, який було відкрито 16 жовтня 1919 року під назвою Волинський інститут народної освіти. Здібного юнака зарахували до інституту відразу на другий курс. Закінчив інститут в 1922 році, то був перший випуск навчального закладу.
.
Віхи життя і творчості Бориса Тена
1897, 9 грудня – в сім'ї педагогів і священика у селі Дермань Здолбунівського району народився Микола Васильович Хомичевський.
1914 – родина Хомичевських евакуювалась з Ковеля, де батько був інспектором вищого початкового училища, а мати вчителювала, у зв'язку з початком першої світової війни до Житомира.
1917-1922 – навчання в Житомирському інституті народної освіти.
1923 – надруковано у 6-7 номері журналу «Червоний шлях» перший вірш «Роззуюсь – на яру траву…».
1924-1928 – праця в УАПЦ, співробітництво з журналом «Церква і життя».
1929 – арешт органами НКВС.
1930-1936 – заслання на Далекий Схід, праця економістом і завідуючим переселенським відділом Дальрибпрому, дострокове звільнення із заслання.
1937 – завлітчастиною третього Київського пересувного театру.
1938-1940 – керівник хорових гуртків в клубі ім. Тарасова в м. Калінін.
1940-1941 – методист Калінінського обласного будинку народної творчості, навчання в Московському музично-педагогічному інституті.
1941-1945 – мобілізація в ряди Червоної армії, полон, праця у Новгород-Сіверському самодіяльному театрі, арешт фашистами, звільнення з концтабору.
1945, грудень – повернення до Житомира.
1946, січень - 1963 – завідуючий літературною частиною Житомирського облмуздрамтеатру, викладач музики в середніх школах, викладач музучилища і педагогічного інституту, викладач латинської мови в Житомирському інституті іноземних мов, голова обласного літературного об'єднання.
1957 – прийнятий у члени Спілки письменників України.
1963 – завершення перекладу «Одіссеї» Гомера.
1970 – вийшла у світ перша і єдина поетична збірка «Зоряні сади».
1972 – завершення перекладу «Іліади» Гомера.
1975 – у Рівненському облмуздрамтеатрі відбулася прем'єра вистави «Розбійники» Шіллера у перекладі Бориса Тена.
1977 – нагородження медаллю «Заслужений діяч Культури Польської» за плідну пропаганду здобутків письменників Польщі.
1979 – присудження республіканської премії імені Максима Рильського в галузі перекладу.
1983, 12 березня – помер і похований в Житомирі.
1987 – у Рівному встановлено обласну літературно-мистецьку премію імені Бориса Тена.
1988 – вийшла книга у київському видавництві «Радянський письменник» літературної спадщини і спогадів про Бориса Тена «Жадань і задумів неспокій».
1988, 25 грудня – в селі Дермань на будинку, де народився письменник-перекладач, відкрито меморіальну дошку (скульптор Михайло Йориш).