Доля роману "Сонячна машина" була трагічною. В. Винниченко написав його в Німеччині, намагаючись дати світові "візитну картку" української літератури. Але на батьківщині надрукування роману було пов'язано з великими труднощами, а критика зустріла його вороже. Починалися тридцяті роки — час репресій справжніх митців, час панування вульгарно-соціологічної критики. Роман мав великий успіх, але між першим та другим друком пройшло півстоліття...
Дія роману відбувається у 80-ті роки XX століття. Останні обіднілі аристократи, всесвітній та всемогутній капітал, таємний та трохи комічний інарак — революційна організація — і, як у багатьох фантастичних творах, учений, що захоплений винаходом засобу, який урятує людство.
Інтрига роману заплутана. Тут і кохання, і аристократичні претензії, і революційне підпілля, і пошуки "морального вседозволення"... Але у фантастичній обгортці легко впізнати післяреволюційну бурхливу реальність України та Росії. Винниченко, змальовуючи характерні для різних в суспільства типи, не дуже оптимістично дивиться на маси. З появою сонячної машини, яка забезпечує даровим хлібом, люди забувають про все: працю, обов'язки, прагнення. Натовп безчинствує, і це дуже схоже на перші часи після революції. У той час, коли свідома частина людей бореться й гине, інші живуть за девізом: усе можна! Хапай!
Виразно даний образ ученого, який першим зрозумів небезпеку свого витвору, але в техніці бачить не ворога і не панацею, а лише засіб полегшення життя. Саме Рудольф Штор допомагає повернути людей до праці. І,несподівано, з іншого боку до того ж висновку приходить володар Всесвітнього банку Мертенс. Спочатку випробувавши всі засоби, щоб знищити машину та її винахідника, він потім бере у свої руки організацію праці й порядку.
Політичні погляди автора, передбачення розвитку радянського суспільства в напрямку насильства над революцією, неприйняття ленінізму як політичної доктрини — усе це обумовило розгромну критику роману та більш ніж п'ятдесятирічне забуття автора. Історія повернула в інше русло, і тепер твори Винниченка стають природною частиною української літератури, з якої були силоміць виключені.
Дія роману відбувається у 80-ті роки XX століття. Останні обіднілі аристократи, всесвітній та всемогутній капітал, таємний та трохи комічний інарак — революційна організація — і, як у багатьох фантастичних творах, учений, що захоплений винаходом засобу, який урятує людство.
Інтрига роману заплутана. Тут і кохання, і аристократичні претензії, і революційне підпілля, і пошуки "морального вседозволення"... Але у фантастичній обгортці легко впізнати післяреволюційну бурхливу реальність України та Росії. Винниченко, змальовуючи характерні для різних в суспільства типи, не дуже оптимістично дивиться на маси. З появою сонячної машини, яка забезпечує даровим хлібом, люди забувають про все: працю, обов'язки, прагнення. Натовп безчинствує, і це дуже схоже на перші часи після революції. У той час, коли свідома частина людей бореться й гине, інші живуть за девізом: усе можна! Хапай!
Виразно даний образ ученого, який першим зрозумів небезпеку свого витвору, але в техніці бачить не ворога і не панацею, а лише засіб полегшення життя. Саме Рудольф Штор допомагає повернути людей до праці. І,несподівано, з іншого боку до того ж висновку приходить володар Всесвітнього банку Мертенс. Спочатку випробувавши всі засоби, щоб знищити машину та її винахідника, він потім бере у свої руки організацію праці й порядку.
Політичні погляди автора, передбачення розвитку радянського суспільства в напрямку насильства над революцією, неприйняття ленінізму як політичної доктрини — усе це обумовило розгромну критику роману та більш ніж п'ятдесятирічне забуття автора. Історія повернула в інше русло, і тепер твори Винниченка стають природною частиною української літератури, з якої були силоміць виключені.