В Україні змішані сім’ї становили лише дві цілих і сім десятих відсотка. 2) Складні сім’ї могли нараховувати до двадцяти — двадцяти п’яти осіб. 3) Селянські та заробітчанські сім’ї вирізнялися високою народжуваністю — у середньому по п’ять-сім дітей, хоча траплялося й десять-дванадцять. 4) Важлива роль жінки в сім’ї відображена в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка — за три». 5) Першим у сім’ї до столу завжди сідав батько. 6) У сім’ї з восьми років учили молотити ціпом, а з дванадцяти — косити… (З кн. «Українське народознавство»).
У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.
В Україні змішані сім’ї становили лише дві цілих і сім десятих відсотка. 2) Складні сім’ї могли нараховувати до двадцяти — двадцяти п’яти осіб. 3) Селянські та заробітчанські сім’ї вирізнялися високою народжуваністю — у середньому по п’ять-сім дітей, хоча траплялося й десять-дванадцять. 4) Важлива роль жінки в сім’ї відображена в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка — за три». 5) Першим у сім’ї до столу завжди сідав батько. 6) У сім’ї з восьми років учили молотити ціпом, а з дванадцяти — косити… (З кн. «Українське народознавство»).
Объяснение:
У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.