Великдень...Це дуже важливе свято як усього світу, так і моєї сім'ї. Навіть з самої назви ми бачимо, що це щось важливе, адже складаєсь з 2 слів: Великий і День. Справді цей день є величним адже саме тоді воскрес із мертвих Ісус Христос - наш Бог та покровитель. На теренах України святкувати Великдень як Воскресіння Христа почали ще наприкінці перешого тисячоліття, з приходом християнства й святкується сьогодні. Кожна родина святкує цей день по-різному. Одня сім'ї збираються разом і їдять свячену їжу, інші як звичайного дня просто сидять та дивляться телевізор. Особисто моя сім'я відсвятковує Великдень ось таким чином. Дуже-дуже рано, близько п'ятої години ранку, ми прокидаємося та йдемо до церква зі святковими кшиками, щоб посвятити паску. Потім, посвятивши їжі, йдемо додому й накриваємо самачний стіл зі свячених продуктів. Ми снідаємо та лягаємо трішечки відпочивати. Зазвичай після невеличкого відпочинки мама і тато звонять своїм друзям та родичам і організовують пікнік. Мені це дуже подобається адже тоді я мою змогу привітати своїх друзів, братів та сестер з цим чудовим святом, граюся з ними та розважаюсь. Цілий день проходить дуже класно. Я із великим-првеликим задоволенням можу сказати, що саме Великдень - це моє улюблене свято, який єднає нас та зближує.
Хто з нас не любить цікаві і веселі пригоди? А якщо ці пригоди описані в літературі — це ще цікавіше. Особливо коли їх герой — дотепний барон Мюнхгаузен. Його оповіді дуже веселі і незвичайні. Автор «Пригод барона Мюнхгаузена» Рудольф Еріх Распе зміг поєднати в оповіданнях реальне і фантастичне. Кожна історія знаменитого кавалериста цікава і захоплююча. Згадаймо хоча б оповідання «Кінь на дзвіниці», коли герой приїхав до Росії взимку і прив’язав коня до маленького стовпчика і заснув. А коли прокинувся, то побачив, що кінь висить па вершечку дзвіниці. Вночі почалася відлига, розтанув сніг, а стовпчик цей був вершечком дзвіниці. Хіба могло таке статися? Ми розуміємо, що ні. Але так цікаво читати й уявляти незвичайні події, коли все закінчується дуже добре.
Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.
І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!
І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,
Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.
Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.
світу, так і моєї сім'ї. Навіть з самої назви ми
бачимо, що це щось важливе, адже складаєсь з
2 слів: Великий і День. Справді цей день є
величним адже саме тоді воскрес із мертвих Ісус
Христос - наш Бог та покровитель.
На теренах України святкувати Великдень як
Воскресіння Христа почали ще наприкінці
перешого тисячоліття, з приходом християнства
й святкується сьогодні.
Кожна родина святкує цей день по-різному. Одня
сім'ї збираються разом і їдять свячену їжу, інші
як звичайного дня просто сидять та дивляться
телевізор.
Особисто моя сім'я відсвятковує Великдень ось
таким чином. Дуже-дуже рано, близько п'ятої
години ранку, ми прокидаємося та йдемо до
церква зі святковими кшиками, щоб посвятити
паску. Потім, посвятивши їжі, йдемо додому й
накриваємо самачний стіл зі свячених продуктів.
Ми снідаємо та лягаємо трішечки відпочивати.
Зазвичай після невеличкого відпочинки мама і
тато звонять своїм друзям та родичам і
організовують пікнік. Мені це дуже подобається
адже тоді я мою змогу привітати своїх друзів,
братів та сестер з цим чудовим святом, граюся з
ними та розважаюсь. Цілий день проходить дуже
класно. Я із великим-првеликим задоволенням
можу сказати, що саме Великдень - це моє
улюблене свято, який єднає нас та зближує.
Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.
І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!
І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,
Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.
Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.