І. Тілом думки називала мову Олександра Сербенська. І не однієї людини, а цілого народу. То яке ж віками зболене, скалічене тіло нашої думки! Воно рясно всіяне виразками суржику, покручене, безжально побите.
Ми не глухі але недочуваємо. Недочуваємо мелодії нашої мови. Ми не сліпі але недобачаємо. Недобачаємо краси нашої мови. Ми ненімкуваті. Але те що ми промовляємо таке неоковирне незграбне й чужинецке що його аж ніяк не можна назвати Українською мовою. Радше сказати що це українсько-російський мішанець.
Постає питання як видалити не зугарних зайд як позбутися цих злоякісних позичок що нівелюють по справжньому спотворюють сказане? У який б загоїти рани домогтися того щоб слово наше забриніло засяяло зусібіч? Виразно природно вільно. Як зробити щоб нашу українську можна було почути насправді збагнути нескінченність її космосу? Побачити наш інтелект і кмітливість і розум. Щоб образ українця чи українки ні кому й ні коли некортіло ототожнювати з пришелепкуватими півторадурками на кшталт усіляких вєрок із їхнім масним гумором нтонацією та здеградованою напівмовністю.
1. Розставити розділові знаки
ІІ. Укажіть складні речення з різними видами зв'язку
попелом неволі.
2.Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру.
3.Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав.
4.Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття, чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди, де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми.
5.На широкі бессарабські степи, вільні, без пана й панщини, рвалась гаряча уява й тягла за собою сотки й тисячі...
Подробнее - на -