На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.
Рідний край - це місце де я народився , місце яке мені дуже дорого. Мені дорогий рідний край тому що, я тут народився , перший раз почав ходити , говорити , вчитися. Тут я вперше пішов до школи. У перший раз святкував день народження , новий рік та інші чудові свята . Тут мої родичі , моя сім'я , друзі , знайомі. З якими я проводжу дуже багато часу і з цими людьми пов'язано багато приємних враженьЯ впевнений у кожної людини є приємні і хороші спогади про рідний край . Рідний край особливе місце , все тут рідне, знайоме . Люди народилося в одному краї і що зустрілися в іншому місті або країні , щиро раді зустріти земляка , навіть якщо його не знають.Природа тут особлива не така як в інших місцях. Мій рідний край гарний у будь-який час року. Влітку мені подобаються зелені простори полів і лугів , восени - золотисті березові гаї. А взимку -білі замети і летять сніжинки , хуртовини і іскристий на сонці сніг . Кожна квіточка знаком і навіть не хочеться зривати його , знаючи , що він росте на рідній землі.Мені дуже дорогий мій рідний край ! І я дещо не шкодую , що народився в такому прекрасному краї.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.