Справжньою романтикою огортає І. Чендей молоду героїню новели «Берізка», верстатницю Настю Павлюк, яка знайшла своє місце, свою долю, своє щастя на виробництві. Юнак Василь за давньою народною традицією під перше травня приносить їй берізку — «дерево чистоти, кохання і сердечної приязні», «як знамено чистої любові, як символ чесності і щирості». У Насті святковий настрій. Але її радість затьмарюється. Виявилось, що оту саму берізку для неї Василь зрубав у сусідському садку, заподіявши шкоду бабусі Грицанисі. Насті здалось, ніби хтось її несподівано обікрав. І справа тут зовсім не в прокльонах Грицанихи і не в примхах молодої дівчини, а значно глибше. Моральні принципи людини не дозволяють радіти, тішитись тоді, коли оточуючі тебе люди терплять кривду. «Справжню, велику радість не сміє тьмарити нічиє горе, нічия кривда...» — думає Настя. Тільки тоді, коли Настя побачила на тому місці, де був пеньок берези, дві молоденькі берізки, які посадив Василь, все стає на своє місце. Новела завершується ліричною кінцівкою, що увінчує всю розповідь і розв’язує сюжетний вузол.
