Одного разу, прогулюючись по парку, я натрапила на пересувну художню виставку робіт відомого сучасного художника Василя Климика. Ця виставка розташувалася на улюбленому місці відпочинку мешканців міста і приваблювала увагу багатьох відпочиваючих. Не залишилася байдужою до картин художника і я. Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені. Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�
Пожежа в степу. Папір, акварель (21,4 × 29,6). [Н. p. 12.V] 1848.
Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848.
Малюнок наклеєний на альбомний аркуш, на якому справа вгорі чорнилом позначено: 41.
На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченки, подаренный г-мъ Шрейберомъ.
Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слЂдованія транспортовъ въ УкрЂпленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ вЂденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори.
Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»:
«Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим /5/ изумленным очам. Все виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова...
Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1).
Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв:
«На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29).
В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 120 — 121).
Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені.
Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�
Пожежа в степу. Папір, акварель (21,4 × 29,6). [Н. p. 12.V] 1848.
Внизу посередині малюнка чорнилом авторський підпис і дата: Т. Шевченко 1848.
Малюнок наклеєний на альбомний аркуш, на якому справа вгорі чорнилом позначено: 41.
На верхньому краю альбомного аркуша олівцем напис: Оригинальний рисунокъ Шевченки, подаренный г-мъ Шрейберомъ.
Під малюнком по нижньому краю альбомного аркуша тушшю напис: Видъ степнаго пожара въ киргизской степи во время слЂдованія транспортовъ въ УкрЂпленія близъ Аральскаго Моря. 12-го мая 1848 года въ вЂденіи Г. М. Шр... на заливъ р. Ори.
Про пожежу в степу під час переїзду експедиції О. І. Бутакова з Орська до Раїма Шевченко розповідає в повісті «Близнецы»:
«Я стал внимательнее всматриваться в горизонт и, действительно, вместо тучки увидел белые клубы дыма, быстро исчезающие в раскаленном воздухе. К полдню пахнул навстречу нам тихий ветерок, и я почувствовал уже легкий запах дыма... И пока транспорт раскидывался своим исполинским каре вокруг залива, я уже купался в нем. Пожар был все еще впереди нас, и мы могли видеть только один дым, а пламя еще не показывалось из-за горизонта. С закатом солнца начал освещаться горизонт бледным заревом. С приближением ночи зарево краснело и к нам близилось. Из-за темной горизонтальной, чуть-чуть кое-где изогнутой линии начали показываться красные струи и язычки. В транспорте все затихло, как бы ожидая чего-то необыкновенного. И, действительно, невиданная картина представилася моим /5/ изумленным очам. Все виденное мною днем, как бы расширилось и облилось огненными струями почти в параллельных направленнях. Чудная, неописанная картина! Я всю ночь под своєю джеломейкою и, любуясь огненною картиною, вспоминал нашего почтенного художника Павлова...
Вблизи транспорта, на темной, едва погнутой линии и на огненном фоне, показался длинный ряд движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке, точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как и степь его, песню. Картина была полная» (див. т. IV, стор. 89, 90 1).
Про цю пожежу розповідає також О. І. Макшеєв:
«На другой день после нашего выступления мы видели вдали паль, то есть огонь, пущенный киргизами по степи, чтобы сжечь старый ковыль и дать возможность беспрепятственно расти свежему, и долго любовались, как отдельные сначала огоньки постепенно сливались в непрерывные нити, сопровождаемые сильным заревом. По желанию генерала Шрейбера Шевченко нарисовал акварелью эту импровизированную иллюминацию и подарил ему свой рисунок» (А. Макшеев, Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю, СПб., 1896, стор 29).
В літературі зустрічається під назвою «Вид пожара в киргизской степи» («Шевченківський збірник», т. I, Пб., 1914, стор. 120 — 121).