Одна з вулиць Одеси вже носила ім'я Антона Головатого, але, за проханням місцевих жителів у [[1999]] році в Одесі відкрили пам'ятник визначному козацькому отаману. Неодноразово з пам'ятника знущалися вандали, але міська влада не дуже поспішає з відновленням пам'ятника, на відміну від монументу Катерині ІІ.
Свій відомий вірш «До Основ'яненка» Тарас Шевченко написав після прочитання історичного нарису Г. Ф. Квітки «Головатий». У первісному варіанті вірша були такі рядки: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине; от де, люди, наша слава, слава України!»
Але на зауваження П. Куліша Шевченко переробив перші два рядки на інші: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», проте на одній із стел пам'ятника написано первісний варіант уривку.
Могила Антона Головатого збереглася дотепер в Азербайджані (острів Сари — близько 250 км на південь від м. Баку). На місці поховання збереглась пам'ятна дошка XVIII століття, що змальовує життя А. Головатого, а також надгробна плита на місці поховання інших козаків. Нагляд за місцем поховання здійснюють представники українського посольства в Азербайджані, а також російського козацтва, які вважають діяльність отамана частиною історії Росії — зокрема, Кубанського козацтва.
На шкільній перерві я сиділа та слухала музику у навушниках. Побачивши це й зацікавившись, до мене підійшла Катруся.
— Привіт, – привіталася вона.
— Привіт, – відповіла я, знявши навушники.
— Можна поцікавитися, який стиль у музиці ти полюбляєш найбільше? – запитала Катруся.
— У мене немає найулюбленішого стилю у музиці. Я слухаю все, що мені до вподоби, починаючи від класичної музики та закінчуючи рок-музикою дев’яностих років, – відповіла я.
— А як ти відносишся до сучасної поп-музики? – знов запитала Катря.
— Я не дуже люблю сучасну поп-музику, бо вважаю, що в ній замало талановитих виконавців, – пояснила я.
Почувши мої слова, Катруся здивувалася.
— Я з тобою не згодна, – заперечила вона. – Вважаю, що талановиті люди є завжди, у кожному часі, в кожному музичному напрямку.
— Так, але більшість талановитих людей просто не помічають, тому що зараз помічають лише тих, хто робить все однотипно та співає про те, що хочуть почути.
У відповідь на мої слова Катря схвально кивнула.
— Тут я з тобою згодна, – сказала вона. – Якщо хочеш, то я можу скинути тобі у соціальну мережу деякі пісні, які часто слухаю я.
Мені сподобалася Катрусина пропозиція.
— Так, мені було б цікаво дізнатися про твої музичні вподобання, – відповіла я їй.
Тут пролунав дзвінок на урок, і ми сіли по своїх місцях.
Одна з вулиць Одеси вже носила ім'я Антона Головатого, але, за проханням місцевих жителів у [[1999]] році в Одесі відкрили пам'ятник визначному козацькому отаману. Неодноразово з пам'ятника знущалися вандали, але міська влада не дуже поспішає з відновленням пам'ятника, на відміну від монументу Катерині ІІ.
Свій відомий вірш «До Основ'яненка» Тарас Шевченко написав після прочитання історичного нарису Г. Ф. Квітки «Головатий». У первісному варіанті вірша були такі рядки: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине; от де, люди, наша слава, слава України!»
Але на зауваження П. Куліша Шевченко переробив перші два рядки на інші: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», проте на одній із стел пам'ятника написано первісний варіант уривку.
Могила Антона Головатого збереглася дотепер в Азербайджані (острів Сари — близько 250 км на південь від м. Баку). На місці поховання збереглась пам'ятна дошка XVIII століття, що змальовує життя А. Головатого, а також надгробна плита на місці поховання інших козаків. Нагляд за місцем поховання здійснюють представники українського посольства в Азербайджані, а також російського козацтва, які вважають діяльність отамана частиною історії Росії — зокрема, Кубанського козацтва.
Объяснение:
На шкільній перерві я сиділа та слухала музику у навушниках. Побачивши це й зацікавившись, до мене підійшла Катруся.
— Привіт, – привіталася вона.
— Привіт, – відповіла я, знявши навушники.
— Можна поцікавитися, який стиль у музиці ти полюбляєш найбільше? – запитала Катруся.
— У мене немає найулюбленішого стилю у музиці. Я слухаю все, що мені до вподоби, починаючи від класичної музики та закінчуючи рок-музикою дев’яностих років, – відповіла я.
— А як ти відносишся до сучасної поп-музики? – знов запитала Катря.
— Я не дуже люблю сучасну поп-музику, бо вважаю, що в ній замало талановитих виконавців, – пояснила я.
Почувши мої слова, Катруся здивувалася.
— Я з тобою не згодна, – заперечила вона. – Вважаю, що талановиті люди є завжди, у кожному часі, в кожному музичному напрямку.
— Так, але більшість талановитих людей просто не помічають, тому що зараз помічають лише тих, хто робить все однотипно та співає про те, що хочуть почути.
У відповідь на мої слова Катря схвально кивнула.
— Тут я з тобою згодна, – сказала вона. – Якщо хочеш, то я можу скинути тобі у соціальну мережу деякі пісні, які часто слухаю я.
Мені сподобалася Катрусина пропозиція.
— Так, мені було б цікаво дізнатися про твої музичні вподобання, – відповіла я їй.
Тут пролунав дзвінок на урок, і ми сіли по своїх місцях.