У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова найдавніша? Адже найдавніша мова належить і найдавнішому народові. А який народ не хотів би собі такої честі ? вважатися найдавнішим? Отож і намагався довести первородство свого роду – племені той чи інший правитель.
Здійснюючи далекі подорожі, знайомлячись з новими краями і тамтешніми мовами, люди помітили дивну схожість між словами різних, навіть територіально дуже віддалених мов. Звідки б вона взялася? Не інакше як ці мови – далекі нащадки якоїсь матері – прамови. Вона не належала жодному з відомих народів і не зафіксована в жодній пам'ятці . Нова ідея захопила вчених: дослідити відповідності між окремими мовами і на їхній основі реконструювати прамову.Факт її існування в сиву давнину був поза сумнівом.
Та й ця реконструйована мова була не найпершою мовою людства, а нащадком ще давнішої. Закономірно постає питання: коли ж уперше зазвучала на землі людська мова, як з'явилася і якою була? Питання не менш давнє, як і проблема первородства. Одні вважали, що мова закладена в людині від народження, як, скажімо, здатність їсти, бачити, чути тощо. На думку інших, дісталася вона людям від якоїсь геніальної істоти, що її створила. Неабияка роль приписувалася і славнозвісному Адамові, що його нібито першого Бог навчив говорити, а від нього вже цю здатність перейняли й інші люди. Були й такі, що додержувалися думки, нібито речі з'являються на світ з їхніми назвами.
Одного разу я йшла по вулиці і побачила мале цуценя, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.
У давнину увагу багатьох народів привертало запитання: чия мова найдавніша? Адже найдавніша мова належить і найдавнішому народові. А який народ не хотів би собі такої честі ? вважатися найдавнішим? Отож і намагався довести первородство свого роду – племені той чи інший правитель.Здійснюючи далекі подорожі, знайомлячись з новими краями і тамтешніми мовами, люди помітили дивну схожість між словами різних, навіть територіально дуже віддалених мов. Звідки б вона взялася? Не інакше як ці мови – далекі нащадки якоїсь матері – прамови. Вона не належала жодному з відомих народів і не зафіксована в жодній пам'ятці . Нова ідея захопила вчених: дослідити відповідності між окремими мовами і на їхній основі реконструювати прамову.Факт її існування в сиву давнину був поза сумнівом.
Та й ця реконструйована мова була не найпершою мовою людства, а нащадком ще давнішої. Закономірно постає питання: коли ж уперше зазвучала на землі людська мова, як з'явилася і якою була? Питання не менш давнє, як і проблема первородства. Одні вважали, що мова закладена в людині від народження, як, скажімо, здатність їсти, бачити, чути тощо. На думку інших, дісталася вона людям від якоїсь геніальної істоти, що її створила. Неабияка роль приписувалася і славнозвісному Адамові, що його нібито першого Бог навчив говорити, а від нього вже цю здатність перейняли й інші люди. Були й такі, що додержувалися думки, нібито речі з'являються на світ з їхніми назвами.