Кожен з нас стикається з таким поняттям як робота. Робота, як правило, розуміється як щоденна діяльність у наймача або «на себе». А для когось це може бути навчання в школі, коледжі чи університеті. Для когось робота - це прибирання по будинку, приготування їжі, догляд за дитиною. Будь творчий процес, а також саморозвиток можна назвати роботою. При цьому, це обмін зі світом знаннями, вміннями і навичками на будь-які блага, матеріальні чи нематеріальні. Це можуть бути не тільки гроші, як результат успішно виконаної діяльності, а й визнання іншими людьми того, що те, що людина робить, він робить добре. І цей обмін повинен бути обов'язково. Таким чином, відбувається процес повернення тієї енергії, яку витрачає людина на виконання будь-якої діяльності.
Однак дуже часто в цьому взаємообмін відбувається перекіс. І, коли на виконання будь-якої діяльності систематично витрачається більше енергії, ніж очікується віддачі, можна говорити про емоційний вигорянні або відсутності визнання. Наприклад, дружина прибрала в будинку, приготувала вечерю, але чоловік не помітив, не сказав слів подяки, або прийняв це як належне. Або, якщо художник малює картини, але їх ніхто не купує. І якщо такі ситуації будуть періодично повторюватися, рано чи пізно настане втома і відсутність бажання що-небудь взагалі робити. І тоді можна почути таку фразу: «Мій праця не визнаний». Таким чином, відбувається зниження мотивації, людині здається, що його робота нікому не потрібна і не має сенсу.
Що ж таке визнання. Визнання - це оцінка не тільки нашої діяльності, а й оцінка нашої особистості. Згідно гуманістичної теорії Абрахама Маслоу, потреба в повазі та визнання стоїть на вищих щаблях піраміди потреб людини. Наявність визнання допомагає самореалізуватися і самоактуалізуватися людині, тобто не тільки ефективно реалізувати свої здібності, а й отримувати задоволення від своєї роботи. Задоволення потреби у визнанні дозволяє нам наповнюватися впевненістю в собі, усвідомленням своєї корисності, важливості та потрібності.
Природно, що відповідь на питання, скільки мені потрібно повернутих благ на витрачену мною енергію, суто індивідуальний. Проте, причину відсутності визнання, на мою думку, потрібно шукати в собі і насамперед, поставити собі кілька запитань:
Чи актуальна моя робота в даний момент часу?
Тверезо Чи я оцінюю реальність?
Наскільки моя праця корисний іншим?
Наскільки я адекватно оцінюю свою роботу?
Як я можу про себе заявити?
Наскільки я сам визнаю те, що я роблю?
Заради чого я роблю свою роботу?
Як часто буває так, що не визнаний сьогодні, людина стає визнаним завтра. Також ключовим моментом є наше вміння заявляти про себе світові. Наприклад, якщо який-небудь фахівець ефективно виконує свою роботу, але при цьому не заявляє про те, що йому необхідне підвищення зарплати, то ймовірність того, що він його отримає, зменшується. Або, якщо фотограф робить дуже красиві знімки, але не виставляє свої роботи, то, як же суспільство може побачити його роботи і визнати фотографа?
На мою думку, визнання також приходить тоді, коли ми любимо свою роботу, вкладаємо в неї душу. Коли нам подобається те, що ми робимо, ми посилаємо світу сигнал своєї впевненості, і світ відгукується. Також, хотілося б відзначити про прив'язуванні до результату. Як правило, досягнення великих результатів відбувається, коли ми не думаємо про результат нашої роботи (престиж, успіх і т.д.), а насолоджуємося процесом. І тоді результат приходить як би сам собою.
Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення.
За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені).
Непохідні - це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та.
Похідні - складні і складені - це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.
Складні спол. утв. внаслідок злиття в одне слово двох слів: якщо, якби, ніби, щоб, або. Складені спол. - це сполучення слів, що утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той чи якогось іншого повнозначного слова з сполучниками щоб, що або прислівником: тому що, через те що, для того щоб, у міру того як, подобно до того як.
За вживанням спол. поділяються на:
одиничні: і, а, але;
повторювані: і-і, ні-ні, або-або, чи-чи;
парні; як-так, хоч-але, якщо-то.
За синтаксичною функцією розрізняють спол. сурядності і підрядності.
протиставні: але, а, однак, та (але), зате, проте;
розділові: або, то, чи, хоч, то...то, не то..., не-то, чи...чи, або...або.
Спол. підрядності виражають ту чи іншу їх до до головного речення приєднуються підрядні члени.
Спол. підрядності за значенням поділяють на кілька груп:
причинові: бо, тому що, тим що, у зв'язку з тим що;
мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб;
часові: тільки-но, ледве, щойно, скоро, з того часу як, після того як;
порівняльний: мов, немов, мовби, наче, як, ніби, нібито, що;
умовні: як, якщо, коли б, раз;
допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що, дарма що;
наслідку: так що.
Правопис сполучників
Сполучники, як би вони не утворені, пишуться разом: адже, отже, отож, ніби, начеб, мовби, мовбито, начебто, тобто, абощо, тощо, якщо, притому, притім, причому, проте, зате, затим.
Ч-на спол. може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: адже ж, але ж, бо ж, хоч би, все ж. Окремо пишуться: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб. У кілька спол. перші дві ч-ни пишуться разом: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками пишуться через дефіс: атож-бо, тільки-но, якби-то.
Відгук
Вигук - ч-на мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини.
Розрізняють три групи вигуків:
вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив: о, оо, ох, ай, ех, тьху, овва. Ох, і щука ж була!
Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе.
Вигуки, що виражають етикет - вітання, подяку, побажання, вибачення тощо: добрий день, дай боже, працюйте, хай йому грець, боже на здоров'я.
Прийменником називається службова ч-на мови, що охоплює слова, якими уточнюються граматичні значення іменників і які служать для зв'язку цих відмінкових форм з іншими словами в реченні: Ходить ніч по саду місячними кроками.
Самостійно як члени речення прийменники не виступають.
За походженням прийменники поділяються на первинні (прості) і вторинні (похідні).
До первинних належать прийменники в, на, до, від(од), у(в), при, з, о, за, над, через. Походження цих прийменників встановити важко.
Вторинні прийменники утворилися пізніше. До них належать прийменники типу навколо, зразу, вздовж, поперек.
Вторинні прийменники поділяються на відіменні і прислівникові.
Відіменні: внаслідок, край, круг, кінець, коло, перед, протягом, шляхом та ін.
Прислівникові: близько, всупереч, вздовж, вслід, замість, крім, мимо, навскіс, позад та ін.
За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.
До простих прийменників належать усі первинні, деякі вторинні: край, кінець, коло, протягом, шляхом, перед.
Складними називаються прийменники, що утворилися поєднанням двох або кількох простих прийменників: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поміж, поміж, попід, посеред, задля , заради.
Складені прийменники утворюються:
а) з одного або двох прийменників та іменників: під час, з метою, в напрямку, на випадок, за винятком;
б) з прийменника і прислівника: поруч з, незалежно від, слідом за, одночасно з;
в) з прийменник та дієслівних форм: незважаючи на, зважаючи на.
Однак дуже часто в цьому взаємообмін відбувається перекіс. І, коли на виконання будь-якої діяльності систематично витрачається більше енергії, ніж очікується віддачі, можна говорити про емоційний вигорянні або відсутності визнання. Наприклад, дружина прибрала в будинку, приготувала вечерю, але чоловік не помітив, не сказав слів подяки, або прийняв це як належне. Або, якщо художник малює картини, але їх ніхто не купує. І якщо такі ситуації будуть періодично повторюватися, рано чи пізно настане втома і відсутність бажання що-небудь взагалі робити. І тоді можна почути таку фразу: «Мій праця не визнаний». Таким чином, відбувається зниження мотивації, людині здається, що його робота нікому не потрібна і не має сенсу.
Що ж таке визнання. Визнання - це оцінка не тільки нашої діяльності, а й оцінка нашої особистості. Згідно гуманістичної теорії Абрахама Маслоу, потреба в повазі та визнання стоїть на вищих щаблях піраміди потреб людини. Наявність визнання допомагає самореалізуватися і самоактуалізуватися людині, тобто не тільки ефективно реалізувати свої здібності, а й отримувати задоволення від своєї роботи. Задоволення потреби у визнанні дозволяє нам наповнюватися впевненістю в собі, усвідомленням своєї корисності, важливості та потрібності.
Природно, що відповідь на питання, скільки мені потрібно повернутих благ на витрачену мною енергію, суто індивідуальний. Проте, причину відсутності визнання, на мою думку, потрібно шукати в собі і насамперед, поставити собі кілька запитань:
Чи актуальна моя робота в даний момент часу?
Тверезо Чи я оцінюю реальність?
Наскільки моя праця корисний іншим?
Наскільки я адекватно оцінюю свою роботу?
Як я можу про себе заявити?
Наскільки я сам визнаю те, що я роблю?
Заради чого я роблю свою роботу?
Як часто буває так, що не визнаний сьогодні, людина стає визнаним завтра. Також ключовим моментом є наше вміння заявляти про себе світові. Наприклад, якщо який-небудь фахівець ефективно виконує свою роботу, але при цьому не заявляє про те, що йому необхідне підвищення зарплати, то ймовірність того, що він його отримає, зменшується. Або, якщо фотограф робить дуже красиві знімки, але не виставляє свої роботи, то, як же суспільство може побачити його роботи і визнати фотографа?
На мою думку, визнання також приходить тоді, коли ми любимо свою роботу, вкладаємо в неї душу. Коли нам подобається те, що ми робимо, ми посилаємо світу сигнал своєї впевненості, і світ відгукується. Також, хотілося б відзначити про прив'язуванні до результату. Як правило, досягнення великих результатів відбувається, коли ми не думаємо про результат нашої роботи (престиж, успіх і т.д.), а насолоджуємося процесом. І тоді результат приходить як би сам собою.
План.
1. Сполучник.
2. Правопис сполучників.
3. Вигук.
4. Прийменник.
5. Правопис прийменників.
6. Правопис часток.
Сполучник
Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення.
За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені).
Непохідні - це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та.
Похідні - складні і складені - це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.
Складні спол. утв. внаслідок злиття в одне слово двох слів: якщо, якби, ніби, щоб, або. Складені спол. - це сполучення слів, що утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той чи якогось іншого повнозначного слова з сполучниками щоб, що або прислівником: тому що, через те що, для того щоб, у міру того як, подобно до того як.
За вживанням спол. поділяються на:
одиничні: і, а, але;
повторювані: і-і, ні-ні, або-або, чи-чи;
парні; як-так, хоч-але, якщо-то.
За синтаксичною функцією розрізняють спол. сурядності і підрядності.
Спол. сурядності поєднують синтаксично рівноправні елементи.
Спол. сур. поділяються на:
єднальні: і (й, та), також;
протиставні: але, а, однак, та (але), зате, проте;
розділові: або, то, чи, хоч, то...то, не то..., не-то, чи...чи, або...або.
Спол. підрядності виражають ту чи іншу їх до до головного речення приєднуються підрядні члени.
Спол. підрядності за значенням поділяють на кілька груп:
причинові: бо, тому що, тим що, у зв'язку з тим що;
мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб;
часові: тільки-но, ледве, щойно, скоро, з того часу як, після того як;
порівняльний: мов, немов, мовби, наче, як, ніби, нібито, що;
умовні: як, якщо, коли б, раз;
допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що, дарма що;
наслідку: так що.
Правопис сполучників
Сполучники, як би вони не утворені, пишуться разом: адже, отже, отож, ніби, начеб, мовби, мовбито, начебто, тобто, абощо, тощо, якщо, притому, притім, причому, проте, зате, затим.
Ч-на спол. може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: адже ж, але ж, бо ж, хоч би, все ж. Окремо пишуться: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб. У кілька спол. перші дві ч-ни пишуться разом: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками пишуться через дефіс: атож-бо, тільки-но, якби-то.
Відгук
Вигук - ч-на мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини.
Розрізняють три групи вигуків:
вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив: о, оо, ох, ай, ех, тьху, овва. Ох, і щука ж була!
Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе.
Вигуки, що виражають етикет - вітання, подяку, побажання, вибачення тощо: добрий день, дай боже, працюйте, хай йому грець, боже на здоров'я.
Звуконаслідувальні слова: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, кап-кап, тьох-тьох.
Прийменник
Прийменником називається службова ч-на мови, що охоплює слова, якими уточнюються граматичні значення іменників і які служать для зв'язку цих відмінкових форм з іншими словами в реченні: Ходить ніч по саду місячними кроками.
Самостійно як члени речення прийменники не виступають.
За походженням прийменники поділяються на первинні (прості) і вторинні (похідні).
До первинних належать прийменники в, на, до, від(од), у(в), при, з, о, за, над, через. Походження цих прийменників встановити важко.
Вторинні прийменники утворилися пізніше. До них належать прийменники типу навколо, зразу, вздовж, поперек.
Вторинні прийменники поділяються на відіменні і прислівникові.
Відіменні: внаслідок, край, круг, кінець, коло, перед, протягом, шляхом та ін.
Прислівникові: близько, всупереч, вздовж, вслід, замість, крім, мимо, навскіс, позад та ін.
За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.
До простих прийменників належать усі первинні, деякі вторинні: край, кінець, коло, протягом, шляхом, перед.
Складними називаються прийменники, що утворилися поєднанням двох або кількох простих прийменників: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поміж, поміж, попід, посеред, задля , заради.
Складені прийменники утворюються:
а) з одного або двох прийменників та іменників: під час, з метою, в напрямку, на випадок, за винятком;
б) з прийменника і прислівника: поруч з, незалежно від, слідом за, одночасно з;
в) з прийменник та дієслівних форм: незважаючи на, зважаючи на.
ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ.
Складні прийменники пишуться разом: понад, попід, поза, поміж, попри, посеред, услід, наприкінці, внаслідок.
Складні прийменники з першою частиною з(із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-серед, з-посеред, з-поміж.