ть зробити письмовий переказ.
Було те під час війни. До міста підходили вороги. Місто запекло боронилося, але втриматися не було надії. З порту, аби не потрапити до ворожих рук, виходили в море останні кораблі. Хоч і в морі, звісно, чатували небезпеки... Вийшов у море великий пасажирський корабель... На борту, либонь, з тисяча малечі - школярів, ще менших і зовсім малих. Спочатку було ніби все добре. Поруч із стерновим стояв на містку капітан, оглядав у бінокль і море, і небо. Море тихе й ласкаве... Неподалік рівно погуркував меткий сторожовий катер, що супроводив пасажирське судно. На катері - четверо чи п’ятеро моряків. Ото і весь екіпаж. Проти велетня-«пасажира» сторожове суденце здавалося маленьким, ніби іграшковим. Але воно готове було захистити дітей від небезпеки і з моря, і з неба. Раптом, вкипівши очима в бінокль, сполотнів капітан. Побачив: тиха смарагдова гладь здибилася невисоким бурунцем. Його створює, стрімко плинучи попід водою, фашистська торпеда. То жахлива штука! Ударить в борт - і піде красень-корабель на дно... - Ліворуч руля! - схвильовано й квапливо наказав капітан стерновому. Той уже й сам побачив небезпеку і різко рвонув судно ліворуч. Ря-тунок тільки в тому, щоб якнайскоріше стати проти торпеди носом. Тоді черкнеться вона боком, відрикошетить геть і не зашкодить судну... Але ж здоровецький корабель, неповороткий. Стерновий ціпить зуби, налягаючи на стерно, але судно повертається ліворуч поволі-поволі!.. Ні, не встигне підставити торпеді ніс!. Кінець! І враз струшує повітря й котиться понад морем луною страшенний вибух. Здригнувся всім металевим тілом, став дибки на вибуховій хвилі красень-корабель. Та скоро уляглася хвиля, розвіявся дим. Знову, як і раніше, тихе й ласкаве море... Але обіч корабля вже не погуркує сторожове суденце. В останню мить, перед самим кораблем, підставило воно торпеді свій борт, рвонувшись їй навперейми. Життя своє підставили матроси (За О. Пархоменком).
кам’янець-подільська фортеця (antimurale christianitas – форпост християнства) була споруджена для захисту турецького мосту, що є сполучним перешийком між старим містом, укладеним в петлю річки, і “великою землею”.
на підставі археологічних даних на території сучасної фортеці в ix – xii ст. існував дитинець із земляним валом і дерев’яною стіною, що захищає давньослов’янське поселення галицько – волинського князівства.
дерев’яні укріплення були замінені на кам’яні після пожежі на рубежі xii – xiii ст. а вже в 1240 році орди батию (1209 – 1255/1256), правителя улусу джучі (золотої орди), розбивши стіни, увірвалися в місто і знищили його жителів. у наслідку чого більш ніж на сторіччя кам’янець перейшов під владу татаро – монгол.
після поразки татар при синіх водах у 1362 році від війська великого князя литовського ольгерда (літ. algirdas 1296 – 1377) фортеця була передана у володіння племінникам князя – олександру, юрію, борису, костянтину і федору. за правління литовських князів (1363 – 1430) фортеця переживає своє відродження і починає набувати свій неповторний вигляд завдяки пожертвам як дрібних шляхтичів і купців, так і римських пап, які надсилали кам’янцю “милостиню святого петра”.