Текст (7–8 речень) на тему «Весна іде, красу несе…».
Використати у тексті займенники різних розрядів, визначити синтаксичну роль цих займенників.

Ось це?)
РОМАН КУРОЧКАНа крутому березі Дністра стоїть невелике село Берізки. У тих Берізках і живе учень п’ятого класу Роман Курочка. Хлопець він на вигляд не дуже показний: невисокий, худорлявий, кирпатий, з гарними темно-сірими очима. А русяве волосся на голові за літо так вигорає на сонці, що стає білим-білим. Груди і плечі вузькі.Роман був найменшим у класі. Вийдуть учні на фізкультуру, вишикуються в одну лінію, плече до плеча, то Курочка найостанніший. А коли йдуть строєм, Микола Перегуда, що був у класі найвищим, озирнеться та насмішкувато й кине:— Ей, Романе, ноги вище піднімай!І весь клас так і зайдеться сміхом.Узагалі той Перегуда не давав бідному Курочці спокою. Високий, здоровий, він, бувало, штовхне хлопця в плече:— Ти, Романе, навіть не курочка, а справжнісіньке курча.Роман мовчки зносив ті глузування Перегуди. Та й що міг сказати, коли на зріст він був якраз тому під руки. Тільки одного разу не втерпів, стиснув кулаки і тремтливим голосом сказав:— Ну почекай, ми ще з тобою поквитаємось…— і, певно, в ту хвилину Романові дуже хотілося бути більшим і сильнішим за Перегуду.Жили Роман з матір’ю на березі Дністра. Невелика їхня хата у садочку стояла над дорогою, а кінець городу спускався до самісінької води. І влітку, поки мати працює в колгоспі, хлопець усе біля річки: то рибу ловить, то ятери сушить, то весло струже або смолить свою плоскодонку. А то збере цілу ватагу таких хлопців, як сам, та все проводить з ними змагання.І тут Роман виявився таким майстром, що випередити його ніхто не міг. Він так спритно вимахував руками і перебирав у воді ногами, що й справді був схожий на прудку рибину

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. По тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. Мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. І культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.Що означає культура мовлення? Це й дотримання літературних норм мови,  вживання певних інтонацій. Крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. Треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. Найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства.І хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. У побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. Бо тут ніхто не поставить нам «двійку». Але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? Що красивого в безграмотності? Хіба це робить спілкування приємнішим? Мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе.  До того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.Мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. Вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. Хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. Бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. Та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за до культурного мовлення – це доступно кожному.