Розпочну із того, що у кожного на це питання є свої домисли. хтось ходить і хвалиться всім, що у нього повно друзів, а хтось навпаки каже, що навіть нема з ким випити 1517.чому у людей такі різні погляди? все просто, люди просто не вміють виділяти із великої маси людей знайомих і друзів. от, наприклад, у соціальній мережі вконтакті у вас є 524 друга. ви справді можете їх назвати друзями? думаю відповідь очевидна, це не друзі, а просто люди, яких ви знаєте. сам по собі знаю, що деяких людей просто додав для кількості. із більшістю не спілкуюся і видаляти їх якось тепер не пасує.але, це віртуальне життя, а є ще реальне життя, де на вашому життєвому шляху зустрічається багато людей. з одними ви дружите день, з іншими – місяць, а є і такі, що на все життя. хоча, буду з цим твердженням сперечатися і ще й як.особисто мені дуже не подобається, коли друзі є тільки до столу або ж приходять лише тоді, коли вам щось потрібно. а чого б просто не зателефонувати і не спитати як у тебе справи, чи все добре? ліньки чи це прояви егоїзму? справжня дружба – це коли людина готова тобі у будь-яку хвилину, а не морозитися, що я їду у єнакієве, а я зараз на лижах, або ж взагалі вимкнути телефон.чи є справжні друзі? можливо і є, але це одиниці. чому так? ви народжуєтеся, проходить дитинство, маєте друзів, але з часом інтереси у вас змінюються і ці вже екс-друзі просто зникають.згодом ідуть різні бурси, навчання, там також з'являються друзі, але з часом і вони зникають.у кожної людини з часом починає створюватися сім'я, народжуються діти і так далі. друзі поступово відходять на другий план.не подумайте, що тут воробус лукавить. а що не так? досить часто бачив такі ситуації, коли були люди, дружили, у когось там особисте життя складалося добре, у когось ні. і ось ці, у кого не складалося згодом починали заздрити, починалися сварки і, як наслідок, не ставало друзів. також дуже багато залежить від матеріального стану друзів. якщо ти дійсно друг, то не будеш вимахуватися тим, що ти більше заробляєш. на жаль, не завжди так буває.
Про це подумалося прохолодного лютневого зоряного вечора, під променями місячного світла. Дивовижна краса, яка оточує нас, змусила задуматися над давно відомою істиною "краса врятує світ". Але чи це дійсно так? Чи може все це справді завчена суспільством фраза, яка ніяк не втрачає свого значення? А особливо, в наш складний час, змушує сподіватися саме на неї...
Все це відтворило в моїй пам’яті один епізод, який запам’ятавсяназавжди. Перебуваючи на виставці молодих запорізьких фотографів, мені спала на думку ідея поспілкуватися з одним із учасників. Атмосфера була відповідною: повітря і навіть стіни виставки були насичені творчістю, все наштовхувало на згадку відомої істини про красу. Я мимоволі розпочаларозмову з митцем і якось спонтанно зачепили тему краси, тему людських цінностей та ідеалів. І ось, узавершення розмови я задалаключове і, як мені здавалося, логічне запитання: "Чи зможе краса врятувати світ?" Усупереч моїм очікуванням, фотохудожник заговорив не про істинну красу, якій належить стати рятівною силою, а, навпаки, висловлював думки, які зводилися до того, що "фразі вже 200 років", а краса поки що не рятує, і навряд коли - небудь врятує». В підтвердження тези він став наводити багато фактів і подій. У душі виникло величезне розчарування- фотохудожник, творець прекрасного,і він не вірить украсу! У будь-якому разі в порятунок красою...
Всі ми співіснуємо поруч, впливаємо один на одного, ділимося досвідом, спілкуємося. Поринаємо з головою в улюблену справу чи без особливого ентузіазму робимо незовсім любимуроботу, а потім повертаємося в наш спільний світ, в якому дійсно багато краси. Анасправді:вона рятуєнас?..
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалося, що духовні цінності втратили будь-якийсмисл, він написав:«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона-краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у дизгармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині.Нам відомо, що Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити.
На мою думку, найвідоміший афоризм «Краса врятує світ» - дещо неточний, бокраса не врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його рятувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші поверталилюдей до життя.
Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?
Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Чоловіки купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Жінкироблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам. Віскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм ра
Про це подумалося прохолодного лютневого зоряного вечора, під променями місячного світла. Дивовижна краса, яка оточує нас, змусила задуматися над давно відомою істиною "краса врятує світ". Але чи це дійсно так? Чи може все це справді завчена суспільством фраза, яка ніяк не втрачає свого значення? А особливо, в наш складний час, змушує сподіватися саме на неї...
Все це відтворило в моїй пам’яті один епізод, який запам’ятавсяназавжди. Перебуваючи на виставці молодих запорізьких фотографів, мені спала на думку ідея поспілкуватися з одним із учасників. Атмосфера була відповідною: повітря і навіть стіни виставки були насичені творчістю, все наштовхувало на згадку відомої істини про красу. Я мимоволі розпочаларозмову з митцем і якось спонтанно зачепили тему краси, тему людських цінностей та ідеалів. І ось, узавершення розмови я задалаключове і, як мені здавалося, логічне запитання: "Чи зможе краса врятувати світ?" Усупереч моїм очікуванням, фотохудожник заговорив не про істинну красу, якій належить стати рятівною силою, а, навпаки, висловлював думки, які зводилися до того, що "фразі вже 200 років", а краса поки що не рятує, і навряд коли - небудь врятує». В підтвердження тези він став наводити багато фактів і подій. У душі виникло величезне розчарування- фотохудожник, творець прекрасного,і він не вірить украсу! У будь-якому разі в порятунок красою...
Всі ми співіснуємо поруч, впливаємо один на одного, ділимося досвідом, спілкуємося. Поринаємо з головою в улюблену справу чи без особливого ентузіазму робимо незовсім любимуроботу, а потім повертаємося в наш спільний світ, в якому дійсно багато краси. Анасправді:вона рятуєнас?..
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалося, що духовні цінності втратили будь-якийсмисл, він написав:«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона-краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у дизгармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині.Нам відомо, що Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити.
На мою думку, найвідоміший афоризм «Краса врятує світ» - дещо неточний, бокраса не врятує світ коли-небудь, вона вже багато разів його рятувала. Людей у складних життєвих ситуаціях надихали шедеври мистецтва, природа або якась прекрасна людина поруч із ними. Чоловіки закохувались у прекрасних жінок та чинили заради них героїчні вчинки. Випадково побачена краса, почуті вірші поверталилюдей до життя.
Але ще потрібно з’ясувати, яка краса справжня?
Ми всі хочемо бути красивими зовні та докладаємо до цього багато зусиль. Чоловіки купують собі модний одяг та взуття, ходять у тренажерні зали та намагаються бути у спортивній формі. Жінкироблять таке саме, тільки ще накладають макіяж, купують багато прикрас. Я думаю, що краса навкруги нас майже у всьому, що нас оточує. У найменший хмаринці, у мурасі, яка тягне за собою соломину. Також у зморшках обличчя доброї бабусі, яка посміхається онукам. Віскристому снігові, у жовтому листі, що кружляє по осінній вулиці. У картині геніального художника, у пісні та музиці. Краса - це те, що покращує людям життя, дарує їм ра