Текст і завдання до нього ОТЧИЙ ДІМ (1) Старенький, підсліпуватий, сутулуватий, іноді навіть горбатий, але рідний, до болю рідний отчий дім. (2) Усе бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв: він нездоланий, як та земля, на якій він стоїть. (3) Він може десять раз погоріти дотла, але до¬сить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя. (4) І знову підбілюють, підфарбову¬ють, причепурюють його, обсівають мальвами, огоро¬джують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять та ставлять нові доми. (5) Дуже старенький він і починає хилитися, а нового поста¬вити ні за що — його нишком підпирають дубовими стовпами з тильної сторони, і він знову стоїть напе¬рекір негодам. (6) Навіть коли руйнують його, то дещо беруть із нього для нового дому: так батько щось передає синові, а син — своєму синові. (7) Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками сто¬їть отчий дім, як пам'ятник тим, хто поселився в нім уперше. (8) І нехай ви живете в кам'яних пала¬цах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно і тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, у якому починалось ваше життя. (9) Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не ганьте свого батька за скупість: він мріяв залишити по собі кращу спад¬щину. (10) Шануйте те, що він залишив, трудіться на більше і якщо не виходить вам жити в отчому домі (може, тісно, незручно там, а може, великі діла вер-шите вдалині від нього), то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір'я, в якому пройшли ваші перші весни: це вам згодиться для серця і для душі, для щоденної праці, бо, крім шаноби до людей, до тих людей, які породили вас, ви більше нічого не ви¬несете з отчого дому. (11) Може, за це я і люблю його. (За В. Земляком) А) Укажіть складні речення, у яких поєднано безсполучниковий та підрядний зв'язок. Б) Укажіть складні речення з різними видами зв’язку. В) Виділіть речення із сурядним та підрядним зв’язком.
Объяснение:
МОЯ ВУЛИЦЯ. У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене – це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.
Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм “виріс” молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.
Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,- завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид – неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом.
Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови.
Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів – це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю.
Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися “Універсами”. Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.
Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе “Лотта” стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи.
В оточенні житлових будинків – моя школа.
Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени.
Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. Із вікна мого будинку добре ться увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.