текстові фрагменти запишіть фонематичною й фонетичною транскрипціями, виконайте розгорнуті (за схемами й зразками) фонетико-фонологічний, морфемний, словотвірний, морфологічний аналізи підкресленого слова. З’ясуйте частиномовну належність кожного слова в реченні (над словом). Підкресліть члени речення, накресліть схему й подайте синтаксичний аналіз складного речення. Схарактеризуйте всі предикативні частини. В одній із предикативних частин (на вибір) проаналізуйте члени речення й зв’язки між словами (за зразком, поданим у планах практичних занять).
Речення № 1
Якщо й цінувати когось, то найперше тих, які вміють бачити в тобі три речі: печаль, що ховається за усмішкою, любов, що ховається за гнівом, і причину твого мовчання (М. Дочинець).
Речення № 2
Якщо починаєш, дій розважливо й пам’ятай, що товсте дерево починається з тонкого прутика, велика вежа – з цеглинки, довга подорож – із першого кроку, вчинки – з думок (Народна мудрість).
Речення № 3
Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася, наче річний струмок, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи, я пив рідну мову, як п’є спраглий подорожній воду зі струмка (За Ю. Мушкетиком).
Речення № 4
Сонце ніби припнуте налигачем на місці, ніяк не хоче рухатися до тої позначки, коли тінь твоя так зменшиться, що вже зможеш її переступити чи бодай перестрибнути, добре напружившись (О. Гончар).
Речення № 5
Слово «мама» росте разом із нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка й гладить дитину по голівці рідна рука (Я. Гоян).
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.
— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.
— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.
— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?
— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.
— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.
— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!
- Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!