Ось і підходить подорож золотокосої красуні до кінця.
Уже не гріє сонце, воно лише регає за нами з сірого і похмурого неба. І коли востаннє воно було блакитним? Уже й не згадаєш...
Ідеш по вулиці і якось пусто на душі.. Останні листочки безжалісно зриває вітер з голих почорнілих дерев. Тремтить від холоду осика.. Один могутній дуб ще не спішить скидати багате убрання. Жовта,коричнева та де-де зеленкувата трава все ще пробивається під листям. Не хоче здаватися.
І навіть у лісі уже не так затишно як колись.
Руді білки стараються награтися з промінням. Повідлітали птахи. Тихо. Тільки іноді можна почути спів ,непокивнувших рідний край, горобців та синиць.
Завмерла природа. Готується вона до нового часу, нових відчуттів.
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
Ось і підходить подорож золотокосої красуні до кінця.
Уже не гріє сонце, воно лише регає за нами з сірого і похмурого неба. І коли востаннє воно було блакитним? Уже й не згадаєш...
Ідеш по вулиці і якось пусто на душі.. Останні листочки безжалісно зриває вітер з голих почорнілих дерев. Тремтить від холоду осика.. Один могутній дуб ще не спішить скидати багате убрання. Жовта,коричнева та де-де зеленкувата трава все ще пробивається під листям. Не хоче здаватися.
І навіть у лісі уже не так затишно як колись.
Руді білки стараються награтися з промінням. Повідлітали птахи. Тихо. Тільки іноді можна почути спів ,непокивнувших рідний край, горобців та синиць.
Завмерла природа. Готується вона до нового часу, нових відчуттів.
Объяснение:
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!