ТЕРМІНОВО ТРЕБА НАПИСАТИ НАЗВУ ДО ТЕКСТУ І ПЛАН Ольга Басараб, член багатьох громадських організацій у середині 20-х років XX століття, стала найяскравішим символом боротьби за Українську державу. Батьківський рід Ольги належав до давніх і відомих священницьких родів, відомих в австро-угорській Галичині.
Ольга народилася 1 вересня 1889 року на території сучасної Івано- Франківщини. Її життєпис був нетиповим для жінки того часу. Вона змалку навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Німеччині, потім у ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі та на курсах Віденської торгової академії. Після повернення до Львова Ольга розпочинає працювати в українському банку «Дністер», «Земельному іпотечному банку», а також стає членом головного відділення львівської «Просвіти» та Товариства «Сокіл-Батько». Власне, свій перший досвід громадської діяльності Ольга здобула ще у столиці Австро-Угорської імперії, будучи членом товариства «Січ».
Навчаючись у Перемишлі, Ольга познайомилася з українським гімназистом Дмитром Басарабом. У студентські роки дружба переросла в кохання, а під час Першої світової війни у Відні Ольга та Дмитро повінчалися. Після першого ж бою 22 червня 1915 року на італійському фронті Дмитра Басараба було нагороджено хрестом Заслуги IІI класу посмертно. Ольга дедалі більше посвячує себе громадській праці у воєнних умовах. Ще раніше разом із подругами вона створила першу жіночу чоту. I хоча, на відміну від подруг, Ольга не вдягнула військового однострою, вона присвятилася праці у віденському Українському жіночому комітеті до пораненим українським воїнам австрійської армії, Українській Лізі миру й свободи та Українській секції Міжнародного Червоного Хреста.
3 1918 року Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, водночас була українською розвідницею, відвідувала різні західноєвропейські держави. 1923 року, після ліквідації дипломатичних представництв УНР, Ольга переїхала до Львова. Була зв'язковою Євгена Коновальця, основоположника Української військової організації.
Її iм'я стало окремим поняттям в історії визвольного руху. По сьогодні одна з гілок родини Басарабів, яка проживає в Північній Америці, зберігає традицію: коли народжується перша дівчинка, її називають Ольгою та намагаються до кінця життя зберегти її дівоче прізвище (За С. Липовецьким, 301 сл.).
