ТЕСТИ!
1.Речення НЕ є складнопідрядним
1)Але Маланка знала, до чого воно йдеться.
2)Як подвір'я загоготало громом, всі в залі потягнулися до вікон.
3)Гаснуть у плавнях летючі комети, тихо вмирає на заході ніч.
4)Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.
5)Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.
2)Складнопідрядним є речення *
1)Цвіте земля морів її голублять синіми вітрами.
2)Гора така, що з неї спускалися цілий день.
3)Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці.
4)При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему!
5)Будеш сіяти з сумом - вродить печаль
3.Кому НЕ ставлять між частинами складносурядного речення (розділові знаки пропущено) *
1)Осінь сумна (?) та весело жити.
2)Чи то праця задавила молоду силу (?) чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила.
3)Що таке присудок (?) і чим він виражається?
4)Всім серцем любіть Україну свою (?) і вічні ми будемо з нею!
5)Пахне сіно лугове (?) і зав'язь в чистих росах зріє.
4.Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення "Сміється сніг скрізь на безмежжі доріг ..." обрати *
1)заводячи в гаю пісню веселу.
2)вітер заводить в гаю пісню журливу.
3)тому вітер заводить в гаю пісню журливу.
4)і вітер заводить в гаю пісню журливу.
5)хоч вітер заводить в гаю пісню журливу.
5.Тире потрібно поставити між частинами складносурядного речення (розділові знаки пропущені) *
1)На клумбах горіли маки (?) а ранні левкої тільки що розпускалися.
2)На хвилину раптом стихли голоси (?) і спинилися тіні.
3)Ось уже й сонце золотою пучкою постукало в моє вікно (?) а за вікном на тепло заворкували голуби.
4)Вітру на морі не було (?) проте клекотав сильний прибій.
5)Хвилина ще (?) і схід розпише в сліпучі барви небосхил.
6.Складносурядне речення утвориться, якщо серед варіантів продовження речення "Ми не вивчили уроки ..." обрати *
1)тому що забули записати домашнє завдання.
2)і мама нас насварила.
3)і пішли гуляти.
4)захопившись грою.
5)тому боялися іти до школи.
7.Тире потрібно поставити між частинами складносурядного речення (розділові знаки пропущені) *
1)Зрідка пробіжить тут заєць (?) або спиниться на кручі вовк.
2)Ще мить (?) і Дрогочинська битва загримить.
3)Тільки коники сюрчать (?) та перепел іноді підпатьомкає.
4)Тепло було (?) й вишні цвіли рясно.
5)Сині роси зблискували на травах (?) і сонце купалось на левадах.
8.Складнопідрядним є речення *
1)В яру шуміли верби густим, затишно-рівним співом, і бадьоро гомоніли на 2)горі дуби.
3)Ріка вирує сонцем, а плавні вниз десь аж до лиманів синіють.
4)Під осіннім високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою мова роси.
5)Листя тріпотіло на деревах вздовж шляху, дарма що стояло тихе, сонячне безвітря.
6)Обід вже давно був готовий, проте роздавати його не було наказу.
9.Кому НЕ ставлять між частинами складносурядного речення (розділові знаки пропущено) *
1)Уже давно стояла ніч над землею (?) і зорі виблискували з темного неба.
2)Річка широка та глибока (?) а вода синя та чиста.
3)Пропав день (?) і собаки не брехали.
4)Повз вікно ішла морська ніч (?) і десь торохтіли підводи.
5)В хаті в неї як у віночку (?) і сама сидить як квіточка.
10.Складносурядним є речення *
1)Здобути волю - то мій рай.
2)Матері все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди.
3)Вода ума не мутить та й голови не смутить.
4)Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселяти.
5)Так по зимі приходять весни і по грозі сіяє синь.
11.Складносурядним є речення *
1)Труби мінометів уже розпеклись так, що не можна було торкнутись рукою.
2)Привчав мене батько трудитись до поту, а мати - любити пісні.
3)Мати - це одвічне одкровення, вічна радість природи, сталь і ніжність поезії життя.
4)Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло-потопталося літ і віків.
5)Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче?
Життя переконує: якщо людина тільки «споживає» радощі, не здобуваючи їх працею, напруженням духовних сил, її душа стає холодною, байдужою, черствою. Не треба забувати, що осердя душі – гуманне ставлення до людей, а значить, творити добро із чистою совістю. Це обов’язково наповнить душу, за словами французького філософа М. Монтеня, «радісним задоволенням і виправданою гордістю».
Великою моральною силою, що ушляхетнює людину, є вміння робити добро, вміння співпереживати чужій біді, любити людей. Адже навколо нас знаходяться ті, хто потребує до піклування, уваги, щиросердності. У сучасній Україні найменш захищеними є люди похилого віку. Держава опинилася у скрутному соціально-економічному становищі, а ці люди, все життя пропрацювавши на неї, залишилися поза її увагою. Вони одержують мізерні пенсії, не мають сили продовжувати трудову діяльність. Сучасне суспільство вчиняє злочин у ставленні до цих людей. Найголовніше, на мою думку, полягає в тому, щоб совість не дозволяла нам проходити повз людей похилого віку, щоб ми приносили їм добро не з бажання відзначитися серед інших, а з безкорисливих міркувань.
Я вважаю, що джерелом людського сумління, готовності творити добро для інших є співчуття. Як часто ми проходимо повз тихих і непомітних бабусь, зовсім не звертаючи на них уваги. Хтось, пробігаючи вулицею, кине їм монетку. Більшість же проходить, сором’язливо втупивши погляд у землю. І ніхто не поцікавиться, як живуть, на що існують ці люди. Такий негуманний світ творимо ми самі.
Що ж сталося з нами? Чому ми такі жорстокі? Адже з уваги до духовного світу людини, із здатності відгукуватися на чуже нещастя починається, на мій погляд, вища людська радість, без котрої неможлива краса душі. На жаль, якщо з’являється людина чуйна, добра, ми чомусь говоримо про неї: «Не від світу сього».
Любов до людей повинна стати невід’ємною рисою духовного життя кожного. Але так буде тільки у тому випадку, якщо людина і дня не живе без турботи про людей. Кожен з нас повинен співпереживати почуттям інших людей, ставити себе на місце того, хто потребує піклування. Якщо в людини горе, неприємності, вона схожа на натягнуту струну: доторкнешся необережно – завдаси болю. Треба вміти берегти хворе серце, не завдавати людині нового горя, не торкаючись ран її душі, до розрадити. І потрібно пам’ятати: сумні очі, туга, самотність завжди потребують милосердя і нашої любові. Найбільш доброзичлива до це розділити горе людини, не торкаючись глибоко особистого. За цим повинно бути справжнє людське почуття.
Чим більше людина віддає свої духовні сили ближньому, у котрого горе, тим більш чуйним стає її серце, бо, за словами сучасної поетеси Ганни Дущак, «прожити просто так на цій землі… – це зникнути безслідно». «Отямся ж, спинися, людино! – промовляє до мене поетеса зі збірки своїх віршів. – Ти ж бо – людина! Умийся росою чистої совісті і зігрій людей теплом своєї душі». Саме її поезії до мені зрозуміти, що осердя людської душі та ознака здорового суспільства – доброта.
І нехай кажуть про таких людей: «Не від світу сього», тобто милосердні, добрі, сповнені почуття любові до ближнього, зовсім не схожі на навколишній світ – лихий, жорстокий, негуманний. Однак пам’ятаймо: якою скромною не була б добра справа, вона залишає позитивний слід у душі людини! Тож хай більше буде людей «не від світу сього», адже «коли твориш добро, сам переповнюєшся радісним задоволенням і виправданою гордістю, яка супроводжує чисту совість»!
Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок зі своєю нацією. У мові втілюється голос дитинства, голос рідної природи. Проте в її глибинах відбивається й уся історія духовного життя народу.
Треба шанобливо та дбайливо ставитися до цього багатства, бо саме завдяки мові людство може йти вперед, творити шедеври мистецтва, вздгалі існувати. І обов'язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни — дбайливо збагачувати та плекати свою мову.