ТЕСТИ ПО УКР МОВІ Тема. Сполучник, правопис сполучників.
1. Сполучник – це службова частина мови, яка:
а) виражає почуття, спонукання до дії, але не називає їх;
б) вживається для з’єднання однорідних членів речення і частин складного речення;
в) виражає залежність іменника, числівника та займенника від інших слів у словосполученні;
г) вносить різні додаткові відтінки значення в речення.
2. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники непохідні:
а) а, бо, і, але;
б) а, але, якщо, як;
в) зате, що, і, бо;
г) коли, немов, хоч, або.
3. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники похідні:
а) тому що, як, мов, бо;
б) для того щоб, немов, а, бо;
в) мовби, тому що, і, але;
г) якщо, як, зате, що.
4. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники єднальні:
а) також, не тільки, а, але;
б) або, чи, то, хоч, чи…чи;
в) і, й, та( в значенні і), ні-ні, як-так;
г) ні-ні, не то…не то, або…або, і.
5. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники протиставні:
а) зате, проте, однак. але;
б) і, та ( в значенні але), ні-ні;
в) або, чи, то, однак;
г) хоч…хоч, чи…чи, але, зате.
6. Вкажіть рядок. у якому всі сполучники розділові:
а) як-так, а й, зате, але;
б) то…то, чи…чи, проте, також;
в) або, чи, то, хоч, або…або;
г) не то…не то, і, й, але, однак.
7. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники причинові:
а) аж, що й, бо, як, мов;
б) бо, тому що, тим що, у зв’язку з тим що;
в) ледве, щойно, тим що, дарма що;
г) після того як, аби, щоб, наче.
8.Вкажіть рядок, у якому всі сполучники часові:
а) тим що, як тільки, аж, що й;
б) як, мов, наче, мовбито;
в) що, як, ніби, дарма що;
г) ледве, тільки, як, щойно, після того як.
9. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники допустові:
а) хоч, дарма що; незважаючи на те, що;
б) щойно, тим що, ніби, хоч;
в) тому що, якби, але, ледве;
г) неначе, коли б, аби, тільки.
10. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники пишуться разом:
а) з\тим\щоб, коли\б\то, от\же\ні\ж;
б) тільки\но, тому\то, як\би;
в) або\що, за\тим, то\що, тако\ж;
г) або\ж, все\ж, не\мов, ані\ж.
11. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники пишуться окремо:
а) коли\б\то, ані\ж, ні\ж, мов\би;
б) тим\часом\як, але\ж, так\що, з\тим\щоб;
в) тому\що, за\те, от\же, що\б;
г) з\тим\щоб, мов\би, ото\ж, як\би.
12. Вкажіть рядок, у якому всі сполучники пишуться через дефіс:
а) що\б, наче\б\то, як\що, ніби\то;
б) але\ж, з\тим\щоб, не\мов;
в) ото\ж, тако\ж, себ\то, або\що;
г) тільки\но, ніби\то, якби\но.
Як на мене, звичка ділити все на чорне і біле, упадати в крайнощі, категоричність суджень не дають змоги налагодити взаєморозуміння між людьми. Зрозуміло, можна знайти вихід із ситуації, коли людина вчинила неправильно й розуміє свою провину, однак зради, на мою думку, пробачати не можна.
По-перше, незважаючи на мотиви, цей страшний гріх завжди є проявом неповаги, егоїзму, він однаково огидний і в стосунках між людьми, і в ставленні до ідеалів, до Батьківщини. Якими б най- прекраснішими намірами не виправдовувався зрадник, насправді він ставить власні інтереси понад усе, не бачить усіх наслідків свого вчинку або їх нехтує.
Яскравим прикладом може бути головний герой новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Він стоїть перед вибором: убити рідну матір і надалі служити революційним ідеалам чи ні. У будь-якому разі це буде зрадою або ідей партії, або ж самого себе. Перетворюючись на фанатичного пса тоталітарної системи, він убиває матір; і навіть те, що він виконував свій революційний обов’язок, його в жодному разі не виправдовує.
По-друге, пробачити таку людину — те саме, що й дозволити їй зраджувати знову, заохотити до аналогічних дій. Закономірно, що вона буде здатна вчинити так і наступного разу.
Прикладом з історії може бути те, як Юда зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків. Ісус знає, що це станеться, але все одно тримає його біля себе до кінця, виявляючи свою любов. Але, звичайно, Юду це не зупинило. Що мало статися, те сталося. І не було в грішника таких мук сумління, які б свідчили, що ця його зрада остання.
Виходячи з наведених аргументів, можна зробити висновок, що виправдовувати зрадника не можна; зневаживши інших, він і сам утрачає довіру до себе. Якщо людина одного разу була здатна на віроломність і продажність, то в подібних ситуаціях учинить так ще не раз.
Объяснение:
Означення відокремлюють у таких випадках:
1) якщо вони виражені прикметниковими чи, дієприкметниковими зворотами і стоять після означуваного слова: Ти пахнеш, як роси в житі, як столи, рушниками накриті, як співаюча стружка ялова, як мамина лагідна мова (Д. Павличко); Дні летять, повні сонця й музики (В. Сосюра);
2) якщо означення непоширені і стоять після означуваного слова, перед яким уже є означення: Досвітні вогні, переможні, урочі,
прорізали темряву ночі (Леся Українка);
Примітка. Якщо ж перед означуваним словом немає означення, то означення, що стоять цісля нього, можуть відокремлюватися або не відокремлюватися залежно від бажання автора: А потім минали дні за днями, минали тижні й місяці, довгі, безрадісні, одноманітні (А. Шиян); / даль небес холодних, синіх дарує знов життя мені (Л. Первомайський).
3) якщо означення відноситься до члена речення, вираженого особовим займенником: Утомлені своїм довічним рабством, вони жадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї (Леся Українка);
4) якщо препозитивне означення, виражене прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, має додатковий обставинний відтінок: Заглиблена в спогади, Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг (А. Шиян);
5) якщо означення відірване від означуваного слова іншими членами речення: Село ще спало, намокле, змерзле, ховалося під білу ковдру квітучих садків і ждало сонця, щоб обігрітися (М. Карплюк);
6) якщо неузгоджені означення стоять після узгоджених: В хату ввійшов старий Джеря, високий, тонкий, з сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима (І. Нечуй-Левицький);
7) неузгоджені означення, виражені неозначеною формою дієслова відокремлюються лише в тому випадку, якщо є спеціальна інтонація й можна підставити слово а саме: Солдати мали завдання, вийти до набережної (О.